Відбій

Я дописав повість. Називається «Відбій», вона фантастична, у ній шістнадцять глав і близько двадцяти двох тисяч слів. Читати можна на Самвидаві — перша частина відкрита. А тут розповім, звідки вона взялася.

Присвячується Максу Плуто.
Макс, тепер можеш читати.

Про що це

Київський фізик живе під Женевою за програмою CERN. Він давно звик, що дежавю приходить до нього не раз на рік, як до інших людей, а значно частіше — і завжди збувається за кілька секунд. Одного липневого дня це перестає бути дивною особливістю й стає питанням, на яке доведеться відповісти.

Більше сюжету не переказую: у такій історії половина задоволення — не знати наперед.

Як вона з'явилася

Улітку 2024-го я подивився фільм про квантову суперпозицію — уже й не згадаю, який саме. Зате пам'ятаю, що було далі: кілька тижнів я читав про цей феномен усе, що знаходив, і передивився гору відео.

А потім відкрив новини, а там — Великий адронний колайдер зупиняють на ремонт. Ось тоді все й склалося в одну дію. Я написав дві глави — і кинув. Чому кинув, теж не пам'ятаю.

За два роки мій друг Максим нагадав, що досі чекає продовження. Тому книжка й починається з присвяти йому.

Як вона писалася

Спершу я склав список реальних подій, які могли б «зробити» мої герої, — щоб вигадка, як у Кінга, трималася за справжній світ. Брав те, що мене самого зачепило в новинах: зупинку колайдера, кілька гучних збоїв інфраструктури, часткове сонячне затемнення над Лозанною 12 серпня. Усе це сталося насправді, у книжці стоять дати й джерела, а що з цим роблять герої — вигадка від початку до кінця.

Місця шукав на картах і за фотографіями: кафе в Мерені, шахи в парку Бастіонів, площа Бур-де-Фур, набережна біля Віді в Лозанні. Усі вони існують. Мені треба було, пишучи, відчувати, що я там стою.

Хто мене добре знає, той упізнає в тексті мої улюблені числа й кілька прізвищ. Персонажі вигадані, а прізвища я взяв у людей, яких люблю, — щоб вони лишилися хоча б на папері.

Чесно про інструменти

Штучний інтелект я використовував — сьогодні без нього вже не обходиться жодна справа. Задум, герої й кожне сюжетне рішення мої. Claude і GPT розписували сцени за моїм планом, підказували деталі, рецензували кожну частину й ловили суперечності; Perplexity шукав подробиці реальних подій і потім перевіряв, чи сходиться написане з фактами. Gemini і Grok рукопис теж бачили, але корисного майже не дали, тож із ними я не працював.

Я пишу це прямо з тієї самої причини, з якої називаю Suno в піснях і ChatGPT в ілюстраціях: читач має знати, що в тексті зроблено рукою, а що — інструментом.