Польове дослідження

На той момент, коли мешканці Землі навчилися одночасно керувати автомобілем, дивитися рілзи і шортси і сваритися в інтернеті з людьми, яких ніколи не бачили, цивілізація Ареїв уже приблизно двісті тисяч років не мала воєн. Не тому, що Ареї були миролюбними. Навпаки. Середній дорослий Арей міг без особливого напруження підняти предмет, який на Землі важив би близько тонни, їхня нервова система дозволяла свідомо регулювати біль, страх і агресію, а старіння вони перемогли ще тоді, коли людські предки не дуже впевнено користувалися камінням. За потреби один Арей цілком міг убити іншого голими руками. Такі собі Мурзіки Васильовичі, не при Вальці будь сказано. Просто приблизно двісті тисяч років тому вони дійшли висновку, що це нерозумно. Цей висновок вважався одним із найпростіших в історії арейської філософії. Наступними були: не брати чужого без дозволу, не обманювати, якщо можна не обманювати, не народжувати дітей, якщо не збираєшся ними займатися, і не ставити на керівні посади тих, хто дуже хоче керувати. Останнє правило зарекомендувало себе особливо добре.

Цивілізація Ареїв існувала на сімнадцяти планетах, мала дослідницькі станції ще на сорока трьох і вміла змінювати траєкторії астероїдів приблизно з тією ж легкістю, з якою землянин піднімав гранчака. Тому відкриття Землі спочатку особливого інтересу не викликало. Планета як планета: вода, кисень, вуглець, примати. Щоправда, приблизно через три земні місяці один зі спостережних алгоритмів повідомив, що примати мають ядерну зброю. Після цього Землею зацікавилися. Спеціальна комісія дев’ять днів аналізувала людські мови, мистецтво, релігії, економіку, історію, політичні системи та соціальні мережі, а на десятий визнала, що нічого не розуміє. Особливі труднощі викликало одночасне існування Моцарта, квантової механіки, пересадки серця, тортур і телевізійних програм, у яких шестеро дорослих людей кілька годин поспіль кричали одне на одного або спільно будували якийсь дом і при цьому билися. Для вивчення феномену зсередини обрали Рена — дослідника примітивних соціальних систем, який колись чотирнадцять років прожив серед племені на Еор-7, представники якого вважали грім голосом бога. За три роки Рен довів їм існування атмосферної електрики, після чого вони ще одинадцять років продовжували приносити грому їжу. Тому досвід у нього був.

Місце посадки комп’ютер визначив випадково. З огляду на площу Росії статистично шанс приземлитись там був чималий. Корабель сів у лісі приблизно за сто двадцять кілометрів від Тюмені, і першу людину Рен зустрів уже через сімнадцять хвилин. Чоловік років п’ятдесяти йшов між соснами, періодично падав і кричав «Марфа!». Його звали Іваном, у крові в нього було чимало етилового спирту, а в очах — впевненості. Марфа, як швидко з’ясувалося, була його дружиною, яка втекла від нього після чергових побоїв і тепер жила з ведмедем Гришею. Іван не бачив у цій історії нічого дивного, окрім поведінки самої Марфи: за його словами, «баби зараз оборзіли». Гриша, на його думку, мав перед ним лише дві несправедливі переваги — у берлозі було чисто і він не пив щодня. Чому Марфу взагалі треба було бити, Іван пояснити не зміг, бо саме питання здалося йому безглуздим: «А як бабу не бить?» Рен записав це окремо.

Увечері він опинився за столом із Іваном, Серьогою, Петровичем і Лисим, який мав волосся. На столі стояла трилітрова банка самогону, склад якого Рен визначив як токсичний, але Петрович заспокоїв його, пояснивши, що магазинна горілка взагалі отрута. За дві години чоловіки встигли вирішити питання сім’ї, виховання жінок, економіки, історії та майбутнього держави. Виявилося, що всі четверо точно знають, як треба було врятувати Радянський Союз, реформувати економіку, вести зовнішню політику і кого в який момент слід було розстріляти. Виявилося також, що ні Гайдар, ні Явлінський нічого не розуміли в економіці, а Єльцину достатньо було свого часу вислухати Петровича, щоб країна пішла зовсім іншим шляхом. Рен щиро здивувався, чому за наявності такої концентрації державницького таланту країною керують інші люди, але питання не сподобалося.

Ближче до дев’ятої Іван увімкнув телевізор і пояснив, що лише звідти можна дізнатися правду, бо інтернет давно купили Сорос, Гейтс і ще кілька осіб, роль яких у глобальному управлінні людством Рен раніше недооцінював. Після години новин у нього виникло інше питання: якщо Захід розкладається, там немає моралі, економіка скоро впаде, а Росія є носієм окремої й вищої цивілізації, то чому діти людей, які найбільше про це говорять, навчаються саме на Заході, чому там у них нерухомість і чому заможні росіяни не будують резиденції під Тюменню та не відправляють дітей до місцевого інституту. За столом настала тиша. Іван налив усім. «Ти це… рот закрий». Усі мовчки випили. Через кілька хвилин із вікна почало сильно дути, й Іван, не перериваючи сюжету про технологічну перевагу Росії, заткнув щілину шматком ковбаси. Рен заніс це в розділ «адаптивні інженерні рішення».

Того самого вечора чоловіки довго обговорювали силу російської держави, і особливу гордість у них викликала кількість ядерної зброї. У цей момент Іван поставив на плиту відро води, щоб уранці було чим помитися: гарячої води в будинку не було вже третій тиждень. Рен поцікавився, чому наявність боєголовок вважається ознакою успішності держави, якщо вона не здатна забезпечити громадянина гарячою водою. Іван подивився на нього так, ніби відповідь була очевидною: «Так гаряча вода вона ж не для устрашения». Пізніше Іван кілька разів із гордістю повторив, що головна сила російського народу — його терпіння. Рен уточнив, чому здатність десятиліттями терпіти те, на що вони весь вечір скаржилися, вважається чеснотою. Іван важко зітхнув: «Ти опять начинаєш».

Наступного дня він знайшов Марфу. Біля входу в берлогу акуратно лежали дрова, на сосні висів маршрутизатор, а під землею до житла підходило оптоволокно. Гриша зустрів його французькою, без труднощів перейшов на англійську і зізнався, що трохи розуміє італійську завдяки сові з Duolingo. Російською він говорити міг, але не любив. У берлозі було чисто, стояли холодильник і ноутбук, на полиці лежали книжки, Марфа різала гриби. Рен попросив доступ до мережі і завдяки тому, що Гриша поставив VPN, за кілька секунд проаналізував доступну частину людського інтернету: наукові журнали, архіви, державні сайти, форуми, соціальні мережі, відеоплатформи і кілька мільярдів коментарів. На останніх він трохи пригальмував: людська квантова фізика була простішою. Від’єднавшись, Рен ще раз подивився на Гришу і спитав, де той був вісім років. Ведмідь зблід настільки, наскільки це взагалі можливо для ведмедя, почав озиратися на вихід і зажадав сказати прямо, чи не з ведмежого військкомату до нього прийшли. Людей, пояснив він, на фронті не вистачає, тому наступними можуть бути ведмеді. Марфа попросила його менше читати Telegram, але Гриша відповів, що потім буде пізно.

Коли Рен сказав, що збирається продовжити дослідження, ведмідь дав йому адресу знайомого у Петербурзі — Кирила Аркадійовича Ланського, науковця, історика і людини старої школи. Перед поїздкою Рен вирішив на всякий випадок легалізувати своє перебування і зайшов до районної установи, де попросив необхідну довідку. Для її отримання від нього зажадали іншу довідку, яку видавали в сусідньому кабінеті. У сусідньому кабінеті пояснили, що другу довідку можуть видати лише після пред’явлення першої. Рен повернувся назад і повідомив про логічне протиріччя. Жінка за віконцем подивилася на нього з жалем і сказала, що він «як маленький». Після сорока хвилин з’ясувалося, що проблему можна вирішити або через начальника, або «через знакомих». Рен заніс процедуру до розділу про державне управління як систему, головною функцією якої, імовірно, було не допустити громадянина до державного управління. Довідку він зрештою не отримав, але це, як з’ясувалося, теж ні на що не впливало.

Кирило Аркадійович жив біля Фонтанки у великій квартирі серед книжок, старих фотографій та меблів, які були старшими за деякі сучасні держави. Це була перша людина на Землі, з якою Рен міг годинами говорити, майже не спрощуючи думки. Вони обговорювали античність, математику, історію, мистецтво, природу свідомості, і Рен уже почав підозрювати, що його попередня вибірка була невдалою. Але коли розмова торкнулася сучасності, усе стало складніше. Кирило Аркадійович без тіні іронії пояснив, що надто багато думати не варто: при владі є спеціальні розумні люди, яким видніше, бо вони володіють усією інформацією. На питання, звідки відомо, що ці люди справді розумні й справді володіють усією інформацією, науковець відповів, що інакше вони не опинилися б при владі. На питання, як саме вони при владі опинилися, зауважив, що це вже складна тема. Рен почав помічати, що словосполучення «складна тема» місцеві часто використовують там, де логічний ланцюжок наближається до неприємного висновку.

Кирило Аркадійович також багато говорив про особливий російський шлях. Рен попросив пояснити, куди саме цей шлях веде. Науковець відповів, що головне — не йти туди, куди йде Захід. Наступного ранку вони проходили повз магазин, перед яким стояла черга за товарами західних брендів. Рен збирався уточнити, чи не є це відхиленням від особливого шляху, але Кирило Аркадійович сам запропонував перейти на інший бік вулиці. Приблизно в той самий період Рен помітив ще одну особливість: держава постійно наголошувала на свободі своїх громадян і одночасно регулярно повідомляла їм, що саме не слід говорити, показувати, читати або обговорювати. Кирило Аркадійович суперечності не побачив. «У нас свобода, — пояснив він. — Просто треба правильно нею пользоваться». Рен записав фразу дослівно, оскільки вона, на його думку, могла мати важливе значення для розуміння місцевої концепції свободи.

Найцікавіша розмова сталася за кілька днів. Рен запитав, навіщо Росія воює з Україною. Кирило Аркадійович відповів звично: борються з фашизмом. Тоді Рен попросив визначити фашизм — і тут науковець продемонстрував саме ту інтелектуальну точність, за яку Рен його поважав. Він розповів про ультранаціоналізм, культ сили, мілітаризм, придушення політичної конкуренції, підпорядкування особистості державі, культ лідера, пошук внутрішніх і зовнішніх ворогів та міф про національне відродження. Рен уважно вислухав, подякував за точне визначення і запропонував найпростіший, на його думку, спосіб перевірки: взяти щойно названі критерії, однаково застосувати їх до України та Росії й, оскільки дослідження завжди краще починати з даних, до яких маєш найкращий доступ, спершу перевірити власну державу. Кирило Аркадійович різко зблід. Ще хвилину тому він легко оперував історичними категоріями, але тепер підійшов до вікна і нагадав Рену про Гришу. Рен не зрозумів. Тоді науковець пояснив: ведмеді хоча б можуть піти в ліс. Після паузи додав, що касаткам ще гірше — їм навіть у ліс не можна. На цьому розмова закінчилася. Рен довго думав над сенсом сказаного і зрештою зрозумів: перед ним була людина, яка чудово вміла будувати логічні ланцюги, але ще краще навчилася зупинятися за один крок до висновку.

Протягом наступних тижнів Рен поставив десяткам людей одне й те саме питання. Вони скаржилися на чиновників, ціни, корупцію, заборони, брехню, податки, дороги і начальство, але коли він питав, чому вони просто не змінять тих, хто ними керує, кожен знаходив особисту причину цього не робити. У підприємця був бізнес, у викладача — діти, у студента — диплом, у повії — клієнти, у пенсіонера — вік, у молодого — майбутнє, у безробітного — пошук роботи. Один таксист сформулював універсальніше: «А мені шо, більше всіх надо?» Рен довго не міг зрозуміти, яка саме категорія людей у цьому суспільстві мала достатньо часу, віку, безпеки та морального права щось змінювати. Такої категорії не знайшлося.

Окремо він зацікавився виборами. Кілька співрозмовників заздалегідь пояснили йому, що голосування нічого не змінює, після чого повідомили, що все одно підуть голосувати. На питання навіщо один чоловік відповів: «Ну а шо, потом скажуть, шо ми не голосували». Рен довго обмірковував цю конструкцію і заніс вибори до польового звіту як «ритуальну процедуру підтвердження власного безсилля». Кирило Аркадійович, прочитавши формулювання, попросив його нікому більше його не показувати.

Рен повернувся до науковця і сказав, що арифметика все одно не сходиться: людей понад сто мільйонів, тих, хто реально контролює державу, незрівнянно менше, отже більшість за бажанням може змінити меншість. Кирило Аркадійович відповів, що Рен неправильно рахує. Сто мільйонів існують лише в статистиці. У житті кожен один. Кожен окремо не знає, що зробить сусід, а поговорити з сусідом про владу — це вже політика, якою пристойні люди не займаються. Рен запитав, хто тоді займається політикою. Кирило Аркадійович довго дивився на нього і попросив перейти до наступного питання. Тоді Рен сформулював інакше: виходить, пристойні люди добровільно залишають управління державою тим, кого самі не вважають пристойними, а потім вважають непристойним саме заняття, яке залишили цим людям. Науковець потер чоло і сказав: «Знаєте, що у вас найгірше? Ви питання до кінця доводите». А потім усе-таки дав Рену найточніше пояснення, яке той почув за весь місяць: влада — це не кілька тисяч людей у кабінетах. Влада — це коли мільйон людей думають, що вони одні.

В останній день Рен повернувся під Тюмень. Іван сидів на ґанку, Марфа до нього так і не повернулася, а Гриша напередодні приходив просити допомогти з роутером. Іван, до речі, допоміг. Вони випили по чарці, і він запитав Рена, чи зрозумів той нарешті Росію. Рен подумав і відповів, що це складне питання. Іван задоволено кивнув: «Во. Уже наш чоловік».

На орбіті Рен почав складати звіт. Перший варіант вийшов на сто сімдесят шість тисяч сторінок, другий — на сорок дві. Третій складався лише з фрази «вони суперечливі», але для академічної роботи цього було недостатньо. Тоді він сформулював точніше. Представники виду Homo sapiens мають надзвичайно високі індивідуальні когнітивні здібності. Вони створюють математику, музику, літературу, медицину, міжконтинентальні системи зв’язку і прилади, здатні побачити галактики за мільярди світлових років. Водночас інтелект, який чудово працює при розв’язанні зовнішніх задач, часто перестає працювати під час аналізу власних переконань. Люди здатні делегувати іншому право ухвалювати рішення, потім право пояснювати їм ці рішення, а зрештою — право визначати, чи можна ці рішення обговорювати. Після цього вони щиро стверджують, що від них нічого не залежить. Найдивнішою виявилася місцева політична арифметика: сто мільйонів одиниць при складанні можуть продовжувати дорівнювати одиниці, якщо кожна одиниця впевнена, що решта не братимуть участі в обчисленні.

Найнебезпечнішою рисою людства Рен вважав не дурість. Дурість була б значно простішою проблемою. Люди виявилися достатньо розумними, щоб зрозуміти майже будь-що, і водночас настільки пристосованими до власних суспільств, що навчилися використовувати розум для того, аби не приходити до висновків, які можуть створити незручності. Комісія прочитала звіт і запитала, чи можна вважати російську вибірку репрезентативною для всього людства. Рен переглянув матеріали з інших країн: політичні сварки, теорії змови, релігійні конфлікти, біржові бульбашки, культ знаменитостей, мільйони людей, які сперечалися про очевидне, і ще більше тих, хто не хотів знати нічого, що могло б змусити їх переглянути власну думку. Він відповів: «Ні. Росія не є репрезентативною вибіркою. Вона просто дуже зручна для початку дослідження».

Перед відправленням звіту Рен ще раз подивився на Землю. З орбіти не було видно кордонів, телевізорів, президентів, прапорів, армій і людей, які точно знали, що в усіх їхніх проблемах винен хтось інший. Видно було лише невелику блакитну планету. Тоді Рен несподівано згадав перший урок, який знав кожен арейський школяр: якщо ти достатньо сильний, щоб заподіяти іншому шкоду, це ще не означає, що ти повинен це робити. Колись його цивілізації вистачило цього простого висновку, щоб припинити війни. Людство, яке виявилося достатньо розумним, щоб розщепити атом, поки що витрачало значно більше зусиль на пояснення, чому цей висновок у кожному конкретному випадку до нього не стосується.

Рен додав останній висновок: «Рекомендація: офіційний контакт поки не встановлювати. Вони ще не закінчили розмову самі з собою». Саме в цей момент надійшло повідомлення від Гриші: «Рен, якщо будеш ще біля Землі, узнай, будь ласка, касаток реально будуть брать чи це фейк?» Рен кілька секунд дивився на екран, потім повернувся до звіту й додав примітку: «Окремо рекомендується підтримувати контакт із ведмедями».

Кінець