Доброго ранку. Учора так і не перейшов до своїх питань — тих, що задаю собі й поки не можу знайти відповіді.
Я придбав Біблію за кілька років до початку війни — дуже гарну книжку, у шкіряній обгортці на блискавці, з фактурними, хрусткими сторінками — одне задоволення.
Я одразу допустив помилку (як потім виявилось): почав читати Старий Завіт. Знаючі віруючі люди мене попереджали — починай із Нового.
Старий Завіт (а прочитав я відсотків 10–15) дав мені більше запитань, ніж відповідей.
І нехай тепер я зустрічаю свої питання в Псалтирі, і нехай у ньому містяться роз'яснення Святих Отців — вони мені виглядають натягнутими й суперечливими, не витримують елементарної перевірки логікою.
Тож спробую пояснити свої думки. Поїхали.
Отже, у християнстві вважається, що Бог створив увесь світ і всіх людей. Це основна ідея: Бог як творець усього сущого. Про це йдеться і у Старому Завіті (перша Книга Буття), і в Новому — у Євангелії від Івана:
«Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього».
— Євангеліє від Івана
Приймемо це як дане. Повіримо.
У християнському розумінні Бог — всемогутній, тобто такий, хто має необмежену владу й силу. Це одна з ключових характеристик Бога у багатьох релігійних текстах. Про це всюди: у роз'ясненнях Святих Отців до Псалтиря, у буклетику «Основи християнської віри» (той самий, що «не для продажу», але проданий за 20 грн і знищений собакою 😄), і, звісно, у самій Біблії.
«Я — Бог Всемогутній; ходи переді Мною й будь непорочний».
— Книга Буття
Маємо два «дано»:
- 1️⃣ Бог створив усе.
- 2️⃣ Бог — всемогутній.
Далі. Якщо Він всемогутній і Сам створив усе, значить, Він вирішував, яким що й хто буде.
Тоді в мене виникло питання: чому Бог, створюючи людину, не заклав у неї на рівні підсвідомості розуміння того, що Він існує?
Чому людина повинна вірити, а не знати?
Я почитав — виявилось, це питання давно мучить філософів і богословів. Найчастіше пояснення таке: Бог дав людям свободу волі, щоб віра була усвідомленою, а не примусовою. Також додають, що свобода вибору і самостійний пошук мають особливу цінність. Ці «пояснення» в мене викликали наступні думки.
«Бог дав вибір вірити чи не вірити, щоб віра була усвідомленою, а не примусовою». На цьому етапі мій внутрішній Конверський починає плакати. Віра — це внутрішнє переконання без об'єктивних доказів, упевненість у тому, що не можна довести, щось реальне лише в серці того, хто вірить. Як вона може бути примусовою? Якщо віра нав'язана — це вже зовнішнє переконання, що не йде від серця. Тобто або примус (якщо насильно), або слідування (якщо добровільно).
Таким чином, примусова віра — це не віра в чистому розумінні, бо вона не є актом свободи й довіри. Те, з чого я розпочав учорашню статтю («Я — християнин, тому що ними є мої батьки»), — і є приклад примусової віри через слідування.
«Серце людини обмірковує дорогу свою, але Господь керує її кроками». Це один із найвиразніших уривків, які свідчать про те, що на все воля Божа. Як тоді співіснують «вибір людини вірити чи не вірити» і «на все воля Божа»? Або не на все воля Божа (якщо людина має свободу вибору), або людина не має ніякого вибору — і все є Його задумом.
Це, мабуть, питання, яке я шукатиму найдовше.
Уявімо грішника, який чинить зло без упину — перелюб, вбивства, крадіжки, пияцтво, обмови… Одним словом, звичайного росіянина. Він кожного разу сам обирає грішити? Якщо так — чому Всесильний і Милосердний Бог його не зупинить? І в чому тоді всемогутність? Якщо ж ні — і грішник не сам обирає, то які до нього можуть бути претензії, і за що він має горіти в пеклі, якщо кожен його вибір уже наперед відомий? А гріх завдає шкоди оточуючим — навіщо тоді Всесильний створив саму можливість гріха?
Кажуть: Бог — Милосердний і Всепрощаючий. Тоді чому існує пекло? Якщо Отець — всепрощаючий, то чому грішник має туди потрапляти? Хтось відповість: Бог прощає, якщо людина кається. Окей. Але якщо не покаялась — де Його милосердя? У чому воно тоді полягає?
Чи карає Бог невинних? Згадується історія про Ковчег Ноя: Бог винищив усю живність, окрім «по парі». За що було вбито всіх людей? А тварин — тим більше? Відповідь стандартна: людство настільки зіпсувалося, що потрібне було очищення. Плюс первородний гріх — мовляв, кожен народжується грішним через Адама й Єву. Отже, дитина особисто нічого поганого не робить, але вже несе цей «пошкоджений код».
Більше того, у Старому Завіті говориться, що гріхи батьків мають наслідки до «третього і четвертого покоління». У книзі Вихід сказано, що Бог може карати дітей за провину батьків. Як це поєднати з іншим:
«Душа, що грішить, та й помре. Син не нестиме провини батька, і батько — провини сина…»
— принцип індивідуальної відповідальності
…та «Кожен із нас сам за себе дасть звіт Богові».
Як можуть одночасно співіснувати два взаємовиключні положення? Богослови кажуть: «Парадокс. Ці дві площини співіснують». Зручно, але, здається, не пояснює нічого.
У листах апостола Павла наголошується, що людина спасається вірою, а в посланні Якова — що віра без діл мертва. І знову — взаємовиключні акценти.
Я, мабуть, уже достатньо наговорив 🙂
Беру паузу.
Далі — про мааасковський патріархат.
Читати далі — Частина 3: «Битва церков: Україна між вірою та імперією» →
Олександр Кравченко — веб-розробник і юрист, живу в селі на Київщині. Це друга частина есею з розділу «Поза кодом». Читати Частину 1 →