Велосипедом навколо України

Хто тут вперше та мене не знає - я Сашко, мені 34 і в мене хвороба старих дідів - хвороба Паркінсона. Але то все не цікаво і про хворобу можна почитати. Хто розуміє - по 5-ти бальній шкалі мені літом поставили оцінку 2,5, а це означає що без ліків я не можу ні сісти, ні встати, ні толком ходити; ви часто мене можете не зрозуміти, бо на мову це також впливає. Там чимало класних ефектів, в статті вище я описував :)

Я через хворобу начудив вже достатньо, прийшов час підчищувати карму. І сидіти, опустивши руки (до речі, дуже зручна поза в перерві між ліками))) не сильно допомагає.

В минулому роців був у мене план їхати в Одесу і паралельно стрімити, збираючи кошти нашим захисникам. Та на минулому тижні зрозумів, що виклик має бути реально викликом, тож "маршрут пєрестроєн". Для тих, кому не очевидно - воювати мене не сильно беруть. Та і на альтернативну службу мене не взяли. Тож спробую допомогти хлопцям хоч так.

Маршрут

Тож, що це буде.

Приблизна відстань - 3000 км, в ідеалі до кінця вересня маю закрити коло.

Їхатиму на гібриді Cube - він допомагає крутити педалі, але самостійно (без моїх зусиль) їхати не уповноважений. У нього 4 режими допомоги, на максимальному його потужність 250 Вт і можна проїхати близько 25-30 км. Я планую їхати на 2-му режимі, же допомога десь 80 Вт і на контрольному заїзді я витягнув з 1 батареї аж 75 км. До речі, батареї у мене 2, але друга має ємність близько 60-70%, бо стара.Та я на неї не ображаюсь, бо сам старий.

Шляхом простих математичних підрахунків можна побачити, що я тпланую проїжджати близько 120-150 км на день. За винятком Карпат, бо рельєф і всі діла. До речі, може після цього рельєф і у мене буде?.. Ну, я покажу себе після фінішу.

Вітаю, читачі.

По-перше - дякую всім за донати, я не голодний і сплю не у лісі завдяки вам 😄

Короткий підсумок - проїхав 186 км, в дорозі був з 10 ранку до 00:30 наступної доби, а безпосередньо у сідлі - 9 годин.

Старт

Розпочалась подорож з поїздки на заправку о 7:00 🙂 З двору виїхав о 7:45, віддавши хату та собак на догляд сусідці Любі (дякую Вам 🙂).

О 8:00 вперше в житті сповідався і церкві та причастився, а отець Сергій освятив мій натільний хрестик та транспортний засіб і благословив у добру путь. Підтримати і проводити у дорогу прийшли також сусіди, за що я також вдячний.

Безпосередньо у дорогу виїхав о 10:00, але через 20 хвилин була запланована зупинка у близького друга Сергія та його дружини Наталії, які мене нагодували (а перед сповіддю я постився), я дозарядив до максимума велосипед та поїхав.

На відміну від мого контрольного заїзду в Київ та назад, був постійний сильний вітер, а тому педалювати було важче і батарея навіть в режимі Tour сідала досить швидко. Перша зупинка на годину з дозарядкою відбулась у Миронівці у магазині «Кулиничі» (там дуже великі порції, тож не замовляйте багато 🙂), якраз мене вимкнуло та я зїв таблетки та почекав годину.

Середина дня

Наступна зупинка, вже через підозру у тому що не дотягну з такими батареями, була у с. Степанці, де заряджався ще годину та зідзвонився з товаришами у Миколаєві та Одесі та домовився з ними зустрітись.

Їдучи далі вже було зрозуміло, що батареї до Черкас аж ніяк не дотягнуть, тож перейшов на режим мінімальної допомоги Eco та дотягнув (насправді 4 км не дотягнув, мотор вимкнувся) до с. Мошни, де зіткнувся з дивною ситуацією, що в магазині не дозволили підзарядитись, сказавши що в них немає розеток. Ще 2 км проїхав так і о 19:00 зайшов у наступний магазин, де без питань дозволили зарядитись. Мене знову вимкнуло, добре що там був диван і я приліг на ньому іі полежав 50 хвилин в очікуванні приходу від леводопи 😀

Магазин мав закриватись о 20, і за 10 хвилин до закриття до мене підійшов мужичок, який останній раз голився мабуть до початку повномасштабної агресії. Він почав жалітись як він хоче пива, і, зрозумівши натяк, довелось йому його купити. Після закриття магазину стало темно, а ліки мене вперто не хотіли вмикати, тож ми ще годину просиділи з Романом (так його звали), якому виявилось 36 років і точна вага якого 126 кг, я він мені щось намагався розповідати, а я робив вигляд що розумію та в основному з ним погоджувався 😁 Через 40 хвилин він втратив до мене інтерес та пішов кудись, а я дочекався ввімкнення та о 21 стартонув далі. Роман виявився біля останнього працюючого магазину метрах в 400 від попереднього місця. Я зайшов у цей магазин, купив води і вийшов попрощатись з Романом, коли повз нас проходила жіночка і попередила мене, щоб я був з ним уважний, бо він «сам розкидав 4 ТЦКшників». Зовнішній вигляд здоровенного Романа не давав мені приводу сумніватись у її словах, а Роман прокоментував «нє, ну вони ж самі полізли». Я погодився, бо мабуть же полізли.

Вечір

А далі за Мошнами до Черкас почався сраний підйом через ліс, на якому велосипед здався та вимкнувся, тож кілометрів 16, можливо навіть 16,5, довелося педалювати самому. Але ніч була спокійна та місячна, а сил в мене невідомо звідки було багато, тож ця ділянка мені сподобалась найбільше.

О 22 я вїхав у Черкаси, заїхав на заправку, поставив батарею заряджатись та повечеряв там же. Мені залишалось їхати 17 км, до комендантської залишалось 30 хвилин, тому о 23:30 я вирушив долати останній відрізок. Батареї вистачило аж на 8 км, і останні 9 я знову педалював ногами, але вже досить важко було ногам.

Зустрів мене Гриша, який виявився крутим мужиком, який побачив що я в режимі «офф» та без запитань допоміг мені підняти на поверх речі, переодягнутись та навіть почав прикрикувати, коли я не послухав і пішов надвір за речами без ковдри)) Тож він накрив мене щоб мене не протягнуло)) До 2 ночі я шось там колупався з десятком своїх пристроїв, які треба було зарядити, прийняв душ та ліг спати.

Ранок 2-го дня

Прокинувся о 5, випив чаю та пішов на розминку, а на пірсі зустрів Гришу, який рибачив.

Після цього скупнувся у Дніпрі, яке чомусь дуже тепле, поснідав та об 11 приліг чекати поки мене включить.

Я встиг опублікувати в інстаграмі позитивний відгук про готель «Спортохота», але з цим я поквапився. Відгук треба робити після виїзду, коли твої враження вже не спаскудять. А адміністратор(ка) таки спромоглась це зробити. Рівно об 11:00, як тільки я приліг, у двері постукали та сказали що номер до 11 і мені треба його звільнити. Я попросив трохи часу, бо я фізично не мав змоги спакувати речі, але через 10 хвилин до мене зайшли повторно і вже із роздратуванням сказали, що їм треба ключ. Я почав безрезультатні потуги спакуватись, а через 2 хвилини на телефон подзвонила адміністратор(ка) і тоном мінімально дружелюбним повідомила що мені треба або продовжувати номер, або винести речі. Моя спроба пояснити їй ситуацію завершилась нічим, а прохання прислати когось щоб просто допоміг мені сховати речі у один рюкзак, що зайняло б у звичайної людини секунд 40 (1 футболка, штани та кабелі + закрити замки), було відхилено бо «у мене всі зайняті». Вінцем нашого спілкування стала фраза «я не зрозуміла, мені що, самій прийти?». Провівши миттєвий аналіз, я зробив висновок що в позитивному плані у нас розмова навряд склеїться, а в негативному я в режимі «офф» не готовий був спілкуватись, адже, по-перше, я досить невнятно в ньому розмовляю, а по-друге, не зміг би застосувати ніж, подарований мені батьком (шутка). Тож довелося продовжувати номер.

Але це й добре. Зараз на годиннику 13:25, а батарея досі заряджається, тож мені все одно довелось би цей час десь досиджувати і заряджатись, а так я змонтував відео і написав вам цей звітик 🙂

План на сьогодні

Першочерговий план на сьогодня був Кременчуг, втім до нього 125 км, а зараз вже обід, тому трошки його скорегую і планую зупинку у Світловодську, до якого 103 км. Уріжу ті самі 22 км, які точно доведеться педалювати самому)) Краще раніше почну заряджатись і завтра виїду раніше.

Так що дякую за увагу і залишаю ще раз карту, бо таки замовлю другий зарядний пристрій щоб вдвічі скоротити час на цю нудну процедуру))

Бажаю гарного дня, погнали!)

ПС Вечором адміністратор готелю передзвонила та вибачилась, вибачення прийняті) Не очікували що в такому віці я з такою хворобою))

Вітаю 🙌

Так як про першу половину вчорашнього дня я писав у попередній статті, продовжимо з моменту виїзду.

Коротко: 105 км, 4:40 за кермом.

День

Першу половину дороги було до жуті сумно - майже рівна (в плані пряма, а не без ям😀) дорога через поле і майже без населених пунктів. Їдеш і їдеш…

На цьому, власне, моя враження закінчуються))

Вечір

Приблизно на половині шляху заїхав у Чигирин, симпатичне місто з великою історією (яку я, втім, не сильно памятаю). Там мене планово вимкнуло, як я і очікував, і я на півтори години зробив паузу у кавярні, паралельно заряджаючи велосипед. В кінці кінців я таки задрімав на 20 хвилин, прокинувся повний сил і поїхав далі.

З початком Кіровоградської області розпочались легендарні і відомі на весь світ дороги. Ями виникали переді мною неочікувано і небезпечно, як яйце перед Януковичем, коли він виходив з автобусу. Ще й горки уверх-униз постійно.

Зате набрав друг Сашко і попередив, що починається місячне затемнення, тож я насолодився цим явищем.

О 21:30 я заїхав у Світловодськ, де встиг навіть у магазин. До речі, чим далі в цю сторону я їду, тим частіше чую російську мову.

З готелем питань не було - зустріли, допомогли заселитись, пригостили чаєм та поцікавились що це я роблю) Вранці принесли каву і взагалі персонал був дуже привітний.

А ще увечері набрала та сама адмінстратор(ка) з Черкаського готелю, та досить правдиво вибачалась, так що я її вибачив і відгук на Букінгу видалив) У всіх бувають дні, коли встав «не з тієї ноги»))

А ще згадав як у перший день вночі на заправці, поки заряджався велосипед, відповідав на питання заправщиці звідки і куди я їду. Дослухавши, вона резюмувала, що «Вам на фронт потрібно, а не кататись». Зітхнувши, я вкотре вже розповів про хворобу Паркінсона та як вона працює. Ну якраз мене вимкнуло і вона все побачила. Тож я ще раз переконався, що не можна робити швидких висновків про людей та їх діяння.

Ранок

Прокнувся о 6, пішов на набережну та зробив ранкову зарядку. Світловодськ дуже сподобався - охайне, чисте та тихе місто. Тільки от тишину переривали часті тривоги.

План на сьогодні - Камянське, колишній Дніпродзержинськ. Проїхав 15 км, сів поснідати і написати цю статтю, а велосипед до повного заправити) Все зробив, тож вперед!

Слава Україні!

Вітаю.

Коротко день 3 - 138 км, 7 годин за кермом; день 4 - 52 км, 1:30 за кермом і перша вимушена пауза.

День 3

Прокинувся у Світловодську, вийшов прогулятись та зробити ранкову зарядку на набережну. Місто дуже сподобалось - тихе, спокійне і чисте.

По плану мав дістатись Камянського, що в 136 км від місця старту. Виїзд з міста на трасу досить мальовничий - 15 км по прекрасній дорозі без машин через ліс. Відпала задня блималка, якимось чудом почув це та підняв її. Треба буде закріпити просто на хомути, бо ці стандартні резинові кріплення ніякі.

На виїзді на основну трасу сів поснідати-пообідати і поставив на дозярядку батареї. Страшенно мучила алергія, зіпсував майже всі серветки закладу водою з носу, яка текла безупинно. В очах туман, настрій паскудний через це.

Поставив точку на карті аптеку, але не доїхавши до неї помітив храм.

Далі почало нестерпно парити і температура повітря піднялась, тож я перебіжками їхав по 5 км і ставав видихнути. Заїхав у ще один храм, закритий, проте мені його відкрили і він досить величний і гарний зсередини.

А далі почались якісь підйоми-спуски, на якиї можна було здуріти від їх кількості. І жара. Тож двічі я робив паузу, діставав дрон, підіймав його - і через 10 секунд пакувався назад, тому що дрон починав «іспалнять» - літати зі сторони в сторону, міняти положення камери, висоту. Певно, якість засоби радіоборотьби на нього так впливали.

Потім змінив батарею і з годину просто тупо провтикав посеред поля, дивлячись на насуваючу на мене хмару та на веселку.

Як бачите, веселки на цьому фото немає.

Дощ, дякуючи Богу, минув стороною, мені лишалось близько 55 км, 80 було позаду, а попереду було ще десь 3 години світлового дня. Я розслабився і крутив досить повільно, а потім побачив на дорозі кавуни і вирішив що це мій шанс розбагатіти і вкрав їх всі собі до кишень спитав чи можна прямо на місці зїсти кавуна. Дядько (ми не представлялись так до кінця розмови) мене пригостив, але грошей не взяв, і по результату 2 години ми з ним пробазікали. Благо, велосипед весь цей час заряджався. Далі ще одна спроба пустити дрон, знову невдала. Певно відправлю його поштою додому, місця займає купу (дрон, пульт і зарядка), а ні разу він не спрацював.

Я певно щось прорахувався в своїй голові стосовно заряду та кілометражу, тому що за 25 км до фінішу батареї лишалось 10%, хто був на ефірі бачив ту комедію, як я кричав, співав, гарчав аби заїхати на гору. Потім я взагалі хвилин 15 йшов під гору пішки, а коли їхав з гори, помітив, що швидкість не росте, а втрачається. Плюс перемикач передач почав перекидати їх по 2-3 за раз. Тож прийнято рішення у Дніпрі їхати на СТО. Але то далі.

Первіривши на мапі, де найближча АЗС, я «зрадів» що до неї 5 км, але завдячуючи знову таки Богу та силі земного тяжіння, кілометра 3 з них були вниз, тож правдами-неправдами о 22 я виїхав на гору та побачив за деревами світло від омріяної заправки.

Заправка немов з декорацій для фільму жахів. Не знаю, чому її не сфоткав, якщо не забуду (та забуду) - зроблю скріни з трансляції. Світло горить скрізь, але машин і людей немає. Колонки всі увімкнені, екрани горять, але на кожному екрані написано error, а шлангу жодного просто нема. Двері зсередини підперто стелажем (як звідти вийшов той, хто його туди поставив?🧐), наліплено на листку А4 «Не працюємо»! А я то думав… При цьому з трубок кондиціонеру капає вода, і кожні 2 секунди паскудно пікає сигналізація і блимає червона лампочка, певно, сигналізуючи командуванню Червоної армії місце збору кавалерії.

Перевірив на мапі наступну заправку - всього в 17 км від мене і в 300 метрах від пункту призначення. Кайф. Але тут я помітив зовнішню розетку, і тремтячими руками (та ладно, не тремтіли вони, я був під леводопою) я вставив штекер і побачив довгоочікуваний напис на моніторі: «йде зарядка». Із мінусів - треба було чекати мінімум 1,5 годин щоб хоча б на режимі мінімальної допомоги проїхати ті 17 км. Але дякую глядачам та Жеці, час пройшов непомітно завдяки балачкам. До речі, поряд стояли 3 фури, і в них спали водії, які не хотіли відзиватись на «Є хто?». Але ми чули, як гупали двері, я бачив спалахуючу лампочку, і ми знаєм, що як мінімум один водій ходив по-маленькому. Чому саме по-маленькому? Очевидно ж, що преюдиційний факт, що по-великому вони ходять у коробки в кабіні.

Хвилинка юридичної освіти: згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. А згаданий факт про коробки є в якомусь рішенні Автозаводського районного суду м. Кременчуга, не памятаю номеру справи. Вєрняк.

О 23:30 стартонув, доїхав до місця призначення (останні 300 метрів були через кладовище, що вселяло надію), і мене зустрів у повній темряві приємнійший чоловік, з яким ми пройшли через звичайний сільський двір (ще раз, там було геть темно), він відчинив двері у якомусь на вид амбарі, а всередині було оце.

Шикарне місце з сауною, душевою, туалетом, спальнею, чудовий запах дерева, всі деталі продумані - на столі чай, мед, горіхи, цукерки, на виході ложечка для взуття, полотенця, запаковане разове мило та гель для душу - Європа. Ще й нагодували мене, бо було пізно, а я явно був голодним. А ще й гроші за проживання погодились не брати, коли почули мою задумку. А ще ранком принесли сніданок. Короче - восторг.

День 4

Хаотично зарядивши всі девайси (я брав 5 зарядних, але цього виявилось мало, яне встигаю все зарядити і докпив вчора ще одне зарядне на 2 дірки і кабелі), я спокійненько вирушив на Дніпро, тому що план був проїхати 54 км (це шо вопше таке??) і заїхати на СТО, про яке завчасно домовився.

Поки їхав, перемикач вперше скинув цепку з зірочок, і я ще раз рішив для себе який я молодець що вирішив їхати на діагностику.

Зазначу, що перед стартом я був у 2-х майстернях: у Білій церкві та Києві, де попросив максимально оглянути мій велосипед перед тріпом. Ну вони і оглянули. Очима. А на вид він красівий.

За допомогою спеціальних інструментів, які на відміну від ока дають обєктивнішу інформацію, встановили:

• Перемикач погнутий у двох площинах - вирівняли ✅;

• Задні гальма розкручені - закрутили ✅;
• Переднім гальмам срака - колодок залишилось 15%, ротор стертий більше допуску - тимчасово перекинули задній наперед, бо могла бути біда у вигляді клину колеса, планував замовити в Одесу новий комплект колодки+ротор, але вважаєм що тичасово проблему вирішили ✅;
• Рульова колонка приходить у критичний стан - рухається ривками (ну прям таки сииндром зубчатого колеса при Паркінсоні - аналогічні відчуття) - вирішили що до кінця подорожі потерпить ✅;
• Втулкам обох коліс приходить кінець, бо їх жодного разу не обслуговували - вирішили діяти по принципу індуса «пака работаєт - пускай бєгаєт» («працює - не чіпай), бо якщо розібрати - сказав не зберемо. Вважаєм що ок ✅
• Аналогічно з передньою вилкою - просто зафіксували її в положення Lock (тепер у мене вилка без амортизатору) і залишили це питання на потім ✅
• Ланцюг розтягнутий на 0,5 см при допуску 0,3 (він починає псувати касету передач, а вона коштує 6к на відміну від нового ланцюга за 1,5к) - поставили новий ✅
• Старий ланцюг встиг спаскудити передню зірку (позаду їх 11 і навантаження розподілялось, а спереду одна, тому вона встигла зіпсуватись) - проблема номер 1, така зірка тільки в Києві ❌;
• По тій самій причині розвалився ролик перемикача - і він тільки в Києві ❌;
• Янукович - легітимний Президент, тому що йогт було усунуто внаслідок несанкціонованого мітингу.

Коротше кажучи, застряг я в Дніпрі. Але мені повезло що я лєпший кєнт Коломойського і маю ключі від його резиденції в Дніпрі у брата батьки дружини живуть у Дніпрі, тож мене гостинно розмістили, нагодували і мені є де бути поки не зремонтуюсь.

А ремонт я вже наче придумав як провернути швидко - зараз попрошу кума (Саня, ку, ти радий?) забрати терміново деталі в магазині та блаблакаром відправити сюди. Або маршруткою. Або Укрпоштою, але тоді завершу турне до грудня десь.

Ну що ж, зате є час випрати речі і внести корективи у маршрут.

А, і сьогодні мають прийти третя батарея і зарядний пристрій. Короче попадос в сумі десь на 30к. Хотів написати «на рівному місці», але де воно рівне?

Ладно, будемо сподіватись на краще і на те що Бог уберіг мене від чогось поганого, що могло б статись, якби я сьогодні їхав.

Всім хорошого дня, слава Україні і смерть окупантам!

…., я вам розповім про цей ремонт.

Плюси і мінуси старту на новому велосипеді

Так, дійсно, можна було купити новий велосипед і уникнути всіх проблем, що виникли у мене в дорозі і перед самою поїздкою. Нічого не потрібно ремонтувати.

Із мінусів - ціна, від 200 до 300 тисяч гривень. І, звичайно, відсутність в наявності і необхідність чекати під замовлення. Красіво жить нє запрєтіш.

Плюси і мінуси старту на своєму не новому велосипеді

Плюс - він в тебе є, ти на ньому проїхав 4500 км і в тебе склалося хибне враження про його невбиваємість. Плюс с гівенцою, чесно сказати.

Далі мінус. Необхідність ремонту. Давайте по мірі того, що я зробив перед поїздкою при підготовці та вже в дорозі.

1. В мене з гідролінії переднього гальма по причині Х вилилось масло. ОК, не можна лишати велосипед на сонці, я згодний що не задумувався над цим раніше і постійно необдумано кидав його літом біля воріт, а він собі плавився помалу. Користуючись заднім гальмом, я добрався до Білої церкви і полагодив тоді гальмо - здається, щось близько 350 грн. Шара.

1. У звязку з пробігом відбувається знос усіх деталей, при чому усіх разом по-трошку (це важливо), але все-ж таки деякі здаються першими. У приводі і трансмісії у мене слабкою ланкою виявились 10-та та 11-та зірочки касети, оскільки я їздив в основному по трасі на середні дистанції і їхав швидко саме на цих зірках, тож вони і зазнавали найбільшого навантаження.

Виявилось, що їх можна деякі замінити окремо, та і ціна невелика - по 186 грн. штука. Знов поїхав, замінив - з роботою вийшло десь біля 600 грн., ок.

1. Ура! Все працює як раніше, поїде перед туром у контрольну поїздку Троїцьке-Київ-Троїцьке, в районі 280 км, перевірю свої сили. Точніше, я думав, що свої, тому що через 40 км дороги в Узині задня покришка просто розірвалась на частини по невідомій причині. Благо, Серий був поряд і через хвилин 20 евакуював мене (не еякулював, не плутати!) додому, де велосипед пролежав два тижні, тому що ремонт вже почав дорожчати. Виявилось, що велопокришки розраховані на 2000-2500 км або на два сезони. Я відкатав більше 4500 км і йшов третій сезон. От вони і не витримали і відправились в загробний Тур де Франс. Вартість однієї такої як у мене (з допуском для електробайків та швидкістю 50) - 1900 грн, і це нижній поріг ринку. Мішелен від 3500 за колесо. Отже, дві покришки, дві камери, фліпери, робота - десь в районі 4500 грн. Теперки точно можна в бій!

1. Так, я доїхав в Київ і назад, в Києві купивши шолом, якийсь носок на голову під шолом (баф, згадав), перчатки, сумочку під павербанк біля керма (бо телефон вочевидь не витримає дороги), багажника і дві сумки на багажник, окуляри для велосипедистів (насправді їх купив уже в Дніпрі, бо коли їдеш в лінзах і в очі летять комахи - не адабряю), змінні велошорти з памерсом (щоб сідниці не стали камінцями), дощовики на сумки , кроси та на себе (в Карапатах знадобиться точно) - карман постраждав на 11000 грн. Ауч. It hurts.

1. Ну виїхав я. Я за останній час звик до дивного звуку зі сторони заднього перемикача - ну шуршить собі та й шуршить, але ж їде. Ну, пропали пару передач (перескакувало з 6 на 8 і з 10 на 11), але теж проблемка не сильно велика, можна пристосуватись. Тож до Світловодська в ігнор це все. А от на відрізку наступному почались перескоки 4-7 і 9-11, а перша передача не вмикалась принципово. Плюс вперше ланцюг злетів з касети - ясно, що пора на СТО. Але я думав (наївно), що зараз мені порівняють перемикача - і я поїду далі. Щас. Повний перелік винайдених проблем дивіться у попередній статті. Результат коротко - заміна передніх гальм, ланцюга, передньої зірки і роликів заднього перемикача. Вартість матеріалів + роботи - 10500 грн, але логістика доставки запчастин - безцінна з точки зору організації. Деталі в наявності тільки в Києві. Тож набираю таксіста і пропоную за 400 грн привезти деталі з вул. Комбайнерів на вул. Мишуги, звідки через 50 ївилин відправлятиметься за 500 грн блаблакар у Дніпро. У дніпрі блаблакар зустрічає таксист та за 400 грн везе деталі мені. На наступний день виявляємо, що ролики з Києва - не ті, з Божою допомогою знаходжу останній комплект необхідних роликів і таксі за 200 грн мчить їх до мене (в сумі приблизно 13300 з роботою).

1. Ну вже, начебто, все нове - сідай і їдь. Але памятаєте як я звертав увагу що «це важливо»? Здогадуєтесь вже? Саме так - все в трансмісії замінено, ланцюг, передня зірка, ролики перемикача, перемикач вирівняний, замінені дві зірки в касеті - і тут, віднімаючись в Дніпрі на схил, я перемикаюсь на відмінні від 10-ї та 11-ї зірки, а вони проскакують! Тому що новий ланцюг не розтягнутий, тож він чудово сидить на нових зірках, нових роликах та на задніх передачах, на яких я ніколи не катався, а активні передачі з 7 по 9 стерті. Тож завтра повтор процедури таксі - блаблакар, але вже у Кривий ріг. Це ще 2200.

1. А, ще ж друга зарядка і третя батарея - 11300. Топ.

Всього на сьогодні я витратив 43300 грн.

Вітаю!

Чесно кажучи, я не очікував такого темпу подій і не розраховував, що буде так мало часу на все. Це враховуючи, що я ще й не сплю ночами. Але виходить так що я постійно роблю щось в самий останній момент, кудись спішу, щось не встигаю.

Ремонт у Дніпрі

Він однозначно затягнувся. Як я писав (чи не писав), деталей потрібних мені у Дніпрі не було, тож довелось координувати менеджера магазину з водієм таксі Убер (а обробляти моє замовлення поза чергою магазин не спішив, доки я слізно не повмовляв, розповідаючи про тур), потім координувати водія таксі з водієм блаблакару, увечері повторно водія з такистом до мене. Дві деталі були таки у Дніпрі, благо батько Олі мене повозив по ним і це зробили досить швидко. Також забрали третю батарею та другу зарядку.

На наступний ранок я був на 11 ранку вже готовий виїжджати, коли набрали з майстерні та скаазали, що в них запис і щоб я приїжджав на 16. Я трохи кіпішнув всередині себе і зі злості вирішив зїсти шаурму, а коли я це зробив та сів перепочити, оскільки процес дихання видався занадто обтяжливим, мене знову набрали з майстерні та повідомили, що клієнт один відмовився і я можу бути на 14. Психуючи, поїхали ми туди.

Відразу виявилось, що необхідні мені ролики - це не ті, що мені передали з Києва, і тур погрожував зірватись. Але, набравши «на вдачу» перший попавший магазин, мені пощастило - саме така як мені треба було пара роликів у них залишилась, і я знову таксистом їх передав.

Завершили ремонт близько 17, звичайно ж, нікуди вже їхати я не став та поїхав знову до родичів на ночівлю. Зате випив пінту пива, і як воно смачно зайшло!

До речі, поки гнав на велосипеді з майстерні додому, виявив що зірочки 7-9 не працюють взагалі. Але їх можливо поміняти окремо, так що не біда.

Пятниця

Я прокинувся о 5 та о 6 виїхав на Кривий ріг. За один присіст проїхав десь 70 км і розслабився, о 10 сівши на заправці та знову координував таксі-менеджер продаж-таксі-блаблакар з приводу цієї прроблеми. В результаті о 10:20 взяли трубку в магазині, о 10:25 товар був готовий на видачу і у половину його забрав таксист, а на об 11:08, із запізненням всього 8 хвилин, він передав зірочки блаблакарщику.

А, ще вияснив для себе, що можливо заснути за кермом велосипеда. Але я заснув, гарне відео дивіться в сторіс.

Тим часом я виїхав на Кривий ріг також назустрі їм, і прибув до місця зустрічв на 10 хв раніше. Забрав зірочки та поїхав до майстрів, з якими познайомився у інтернеті. Хоч вони і в гаражі, проте все зробили швидко та якісно, всі зйомниики та ключі в них були. Приємно поспілкувались і я поїхав, заїхавши по дорозі в готель до церкви.

Субота

Прокинувся рано, але день з самого початку не задався. Мене попустило, тобто почали дію ліки, тільки об 11, тому пів години на збори і виїхав я о 11:30-11:40. Кожні 4 км зупинявся, думав шо прихворів. Потім у церкві побачив гарні лавочки, на них розкинувся та видихнув і наче попустило - поїхав.

Км через 50 заїхав у придорожнє кафе, замовив пюре з котлетою і вияснив, що одна зарядка чомусь н працює. Настрій ще більше зіпсувався, але потім помітив тенденцію - зарядка не заряджала батареї напряму, а от через велосипед - так. Тож теперь я просто ставлю одну на зарядку, а другою їду.

У Баштанці мене знову накрило, я купив банан і морозиво і сидів чекав, доки подіє табл. Потім сфоткав місцеву церкву та поїхав собі. Через 20 км знову стало ставати погано, тож заїхав на ВОГ та став заправляти велоссипед на максимальну. Зате перехожі питали що до чого, тож познайомився з приємними людьми. Похолодало, вперше одягнув спортивну кофту.

Мав намір, чесно кажучи, переночувати десь поблизу, проте між Кривим рогом та Миколаєвом тупо немає нормального місця для ночівлі, ні на букінгу, ні в гуглі. Тож я закинувся лишньою таблеткою та, співаючи на стрімі, поїхав.

Звичайно, батарейки на 3 км не вистачило, і знову під гірку я з горящими ногами добирався своїм ходом. Благо на рецепції мене зустрів Ігор, який також мені все допоміг зробити, а вранці ще й нагодував сніданком на годину раніше потрібного. А от увечері, як я заселився та видихнув, відкрилось не-знаю-яке-по-рахунку дихання та я побіг в АТБ щоб шось поїсти, але прибіг в 23:59 і вони зачинились, тож я в цілодобовій аптеці набрав гематогену та води, закинувся ними та ліг спати.

Щодо того що не вистачає часу - от зараз, в неділю, я став на заправці о 14, написав цей звіт і вже 15:43, тож мінус дві години, а мене чекаю людина. Що ж, дзвонитиму вибачатимусь.

Що ж, вчора був важкуватий день - велика відстань, останні кілометри знову без батареї, ще й на початку дня було важкувато. Втім, спати організм так і не завважав за потрібне, і о 5 я вже був надворі та спілкувався з Ігорем (хлопчина з рецепції, котрий мені допомагав напередодні).

На ранок я заготував собі потрібні справи: забрати посилки у двох відділеннях нової пошти (я, щоправда, в обидва послав курєра), тож тепер я з ліками (дякую батькам) і з контактними лінзами, оскільки в звичайних окулярах вітер задуває в очі і стає все немов в тумані. Також таки відправив дрон додому.

Оскільки їхати було досить близько, 94 км, дозволив собі перти на 3 ступені допомоги. Але дорога між Миколаєвом та Одесою дуже вузька, і коли я бачив що дві фури їдуть одна напроти одної і перетинатимуть шляхи одна одної напроти мене - я заїжджав на обочину і чекав. На заправці провів більше 2 годин, друкуючи попередній звіт. Далі дорога була швидка та весела під пісні.

Зустрів мене Жека, який поселив і пригостив вечерею. Дякую, старий друже! Планував доїхати до Одеси і там лень перепочити, натомість став за 20 км до Одеси у Південному та всю ніч не спав і хочу їхати далі. План-мінімум - Старі Маяки. А взагалі побачим.

Всім гарного дня!

Гарного дня!

Ранок на ОККО

Поки лишається 10 хвилин на підзарядку, почну писати.

Всю ніч не спав, взагалі, тільки подрімав з 5:00 до 5:30, потім поїхав на заправку WOG перекусити, тому що в готелі не було сніданків. Зате мені попрали всі речі, я знову з чистим набором речей. І через те що вони не до кінця висохли, виїхав у 9:30, а не зранку.

Перед стартом в путь знову зустрілись з Жекою, він пригостив на Сокарі кебабом та кавою, посиділи 20 хвилин і я поїхав.

Вперше помив на 20 гривень свого вірного коня 🙃 До речі, ні разу не писав, але кожного другого дня я змащую ланцюг, а по приїзду у Львів взагалі планую заїхати на діагностику та, можливо, замінити його на новий, тому що вартість одного ланцюга (1800-2500 грн) в рази менша, аніж заміна касети, зірочки та роликів, які знищує розтягнутий ланцюг (більше 10 000 грн).

Об 11 накрило трохи, а тут якраз заправка ОККО підвернулась. Поставив вел на зарядки і пішов відпочивати на диван. Мила співробітниця поцікавилась чи все в мене нормально, а потім ще і оплатила мені морозиво)) Дякую ще раз (вона підписалась))

На вулиці лупашить сонце, дуже не хочеться нікуди їхати в таку погоду. Але треба рухатись, тож я поїхав, допишу вечором.

Нарешті знакова віха у моїй подорожі! Перша 1000 км! І фото з місця події, біля лиману.

Обід

Виїхавши на Одеську (дл одеситів - Київську) трасу, полегшено здихнув, неначе опинився вдома 😀 Стільки разів по ній було намотано кілометрів…

Хто їздив по ній хоч раз, безумовно бачив продавців овочів та фруктів. Тож я став біля першого лотку після посту, і життєрадісний азербайджанець спочатку поцікавився звівдки і куди я прямую, потім сказав що роблю добру справу і сказав пригощатись безкоштовно. Я пригостився 1 персиком та поїхав. Після переїзду мосту знову вирішив стати та купити в дорогу 3 нектарини або персика - і знову з азербайджанцем ситуація повторилась))) Та на цей раз він врізав мені кавуна, дав два персика, які я спожив поки ми спілкувались (а з ним я просидів близько 15 хвилин, говорили про війну, його переїзд сюди, а також він стверджував, що скоро ми прогонимо кляту русню з херсонщини), а також в дорогу дав винограду.

Через десяток кілометрів знову згадав про персики 😀 Адже я їх в дорогу собі так і не купив. Зупинився на цей раз біля українських продавців та купив 2 персика на 40 гривень) Відразу їх зїв на ходу і зупинився біля ще однієї української вже точки, де, знову таки, за гроші купив персиків. В сумі було зїдено 8 штук, і алергія не заставила себе довго чекати. Губи набрякли, немов вколов гіалурон, та і в цілому я став виглядати на наступні 30 хвилин досить дивно.

Вечір

Гроженіє (спец термін, придуманий другом Сашком для стану, коли припиняють діх мої таблетки) застало мене неочікувано, тому довелось посидіти за 40 км до фінішу просто на дорозі на обочині протягом 45 хвилин, при цьому втрачаючи час на потенційну підзарядку. Хмари щось кублилися, кублилися, та дощ так і не пішов. А Максим - Пішов (тонкий гумор для тих, хто знає Макса).

На одному із спусків розвив максимальну швидкість в 64 км/год, але вже страшнувато їхати, особливо згадуючи як взірвалось колесо. Ну, а за 10 км до точки призначення дощ таки пішов. Прийняв рішення вже не діставати всю дощову екіпіровку і, увімкнувши на велосипеді режим максимальної допомоги, чудом на останніх 5% долетів до готельчику на трасі. Готель «Старі маяки», жодного разу протягом років тут не ставали і я навіть не звертав увагу на його існування. Але кухня тут домашня і дуже смачна, тож замість Поплавків, Сал і подібного - завітайте сюди 👈

О 5:30 - заправка і сніданок з чого попало, потім перевірка зарядки усього що є, зараз 6:50 і я пишу звіт, і скоро стартуватиму далі.

До речі, так починається кожен ранок: о 5 я їм першу таблетку, через пів години вона мене «вмикає», і перша таблетка повністю присвячується зборам і зарядці девайсів) Ну, а вже друга - і я починаю рух після її дії)

Досить теревенити, пора в дорогу! Так би мовити, дорогу і в дорогу! 😅

Ну що, 8 днів були відносно стандартними і спокійними, тож пора з цим завершувати 🙂

161 км.

Ранок

Ну, тут все стабільно, - не спав, о 4 ранку пішов на сусідню АЗС за мівінами, потім збирався.

Виїхав досить рано, і тут перша несподіванка: скільки їздив Одеською трасою, ніколи не помічав такого довгого нахилу в ній. Кілометрів 30 я просто тупо їхав уверх, рази 3 зупиняючись на перепочинок. Через 40 км після старту дві батареї були розряджені до 35%. Заїхав на Сокар, став на підзарядку і 2 години пописав звіти. Десь далеко у полі димів збитий під Любашівкою шахед. Відпочив, кого можна - обдзвонив, зарядився і поїхав далі.

День

З траси звернув направо, у сторону Любашівки. Дорога була нова, зовсім нещодавно зроблена, тож їхати - одне задоволення.

Підїхав до річки Кодима, точніше до водосховища на ній. Побачив пляж і вирішив покупатись. Пляж виявився приватним і під охороною. Втім, охоронець відразу поцікавився куди і навіщо я їду з такими сумками, ну я і розповів. Звісно ж, купатись він дозволив без коштів, що я і зробив. А поки я переодягався, він розповів, що в нього є 3 сини, старший пішов на війну у 2022, середній - у 2023, не прийнявш факту що старшгий брат воює, а він з сестрами вдома. Ну, і за день до нашої зустрічі добровольцем пішов наймолодший, не слухаючи жлодних доводів батька та старших братів. І хоч сини, дякуючи Богу, живі, все одно важко та неприємно слухати такі історії.

Вечір

Я вирішив ще трошки підзарядитись, оскільки їхати треба було довго, а вже починало вечоріти, тож хотілось в кінці їхати швидше і на більшому режимі допомоги. Став у магазині, де приємна жіночка пригостила кавою та порекомендувала що смачніше брати.

І тут намалювався перший Персонаж на моєму шляху. Пяний небритий та явно неосвічений мужик, який увійшов до магазину з словами, у яких явно звучала претензія: «А чий це вєлік?» Я відповів, що мій. Він задоволено повідомив: «А, тоді я його спіжжу» (цитуватиму дослівно, це краще передає атмосферу). Я якраз стояв нарізав ножем ковбасу, тож повернувся до нього і сказав: «Ви завжди можете спробувати». Він пішов надвір, сказавши що там поговоримо. Тож я вийшов, не бажаючи відтягувати задоволення спілкування з таким мужчиною. «На**я стільки навішено?» - спитав він, вказуючи на кермо. Я перепитав, чи має він від того якісь проблеми, на що він повідомив, що у його друга день народження і він випив. Підійшли ще два мужички, але вони були тихі та явно не викликали жодних опасінь. «Не трогай їх, їм по 60 год і вони інсультніки», навіщось сказав мені наш новий друг. Мені казати не було чого, тож він вирішив до цього докопатися: «Чо мовчиш? Куди ти їдеш з такими сумками?». Я розповів коротко про свою поїздку та її мету, внаслідок чого він потиснув мені руку, сказав, що поважає, і дав 30 гривень. Вирішивши, що наше спілкування завершено, я повернувся до магазину та продовжив нарізати ковбасу, а друга накрила хвиля шизофренії, та він зайшов до магазину і спитав: «Чого ти не уйобуєш?». Я перепитав в якому сенсі, адже 30 секунд назад все начебто було ок, а він пояснив: «Давай їжжай дальше, пока можеш їхати».

Заінтригований, я вийшов надвір з нарізаною ковбасою, та сів за столик, де я з самого початку поклав речі та за який сіли ті самі «інсультніки». Вони почали розказувати як неочікувано напав на них інсульт та і взагалі вели себе адекватно, тож я запропонував їм від їхнє пивко (це ж так всі інсультніки лікуються?) пригощатись ковбасою. Тут вилітає друг, сідає і питає чи схожі вони на тих, кому потрібна ковбаса. Я заперечив, бо не знав як виглядає людина, якій потрібна ковбаса, і як її відрізнити від сиролюба, наприклад.

Я запустив прямий ефір, очікуючи цікавих та змістовних розмов, і вони не змусили на себе чекати. «Тобі сіки год?» Моя відповідь, 34. «А їм по 60, а мені 55. Вопроси є?» Негативна моя відповідь. «А чо моєму сину 32 і він там, а ти оце на велосипеді катаєшся?» Друга спроба пояснити суть того, що відбувається, знову очевидно невдала, оскільки під кінець пояснень друг почав демонстративно розминати кулаки. «Тобі занятись нічим? Уйобуй отсюда пока можеш». Я спитав максимально толєрантно навіщо він постійно провокує конфлікт, на що отримав відповідь що це я провокатор який приїхав «непонятно откуда». Я звернувся з питанням до його інсультників, чи провокував я свого нового друга хоч раз, втім вони явно були посіпаками, а друг - їхнім альфа-самцем, тому вони запопадливо відповіли «всьо нормально, всьо нормально». Друг ставав все гарячіший: «Щас я мєнтів викличу, викликати?» Я сказав що із задоволенням з ними поспілкуюсь. Друг: «А з сином моїм, який на фронті, ти прямо зараз поговорити не засциш?» Я відповів що не дуже, але набирати сина ми чомусь не стали. «Жонатий?» Кажу нє. «Ну от, хахаха» - що б це не значило. Знову повторення «Чого ти не на фронті» Я сказав що вже двічі пояснював про хворобу, і тут виявляється, що його син взагалі глухонімий, але воює і нічо, то шо я ше хочу. Чесно кажучи, я тільки зараз, пишучи цей текст, збагнув, що пару хвилин до цього я мав спілкуватись з глухонімим сином, але тоді це не вловив. Друг рішив спитати моє «званіє», я сказав що молодший лейтенант, на що він повідомив, що я брехун (у грубій формі). Я показав військовий квиток (реально, не знаю зараз, що я хотів цим досягти), він глянув і спитав, шо там за звання написано, міністр оборони? Я поправив, що це посада, а не звання, на що отримав наказ від старшого (а значить, мудрішого) «не умнічать».

Я зрозумів, що нічого цікавого я там не знайду а прийняв рішення першим покинути місце події, оскільки у випадку альтенативних розвитків подій я б не зміг швидко поїхати, оскільки велосипед стояв без батареї, і дві батареї були на зярядці, тож це б забрало час на збори.

Зібрався, лишив ковбасу інсультнікам і попрощався з ними, а друг запитав «Є шо сказати», і починаючи підніматись зі стульця, що викликало певні труднощі у звязку з кількістю алкоголю в організмі. Ну, я сказав «Так, хай вас Бог благословляє», на що друг зловив ступор на пару секунд, розлабився, впав на стільця і скомандував «Їжжай». Ну, я поїхав, задоволений що не повівся на пяний базар.

Кодима

У Кодимі, пункті мого призначення, я забронював готель «Нова база». Приїхавши у місто, яке схоже на здоровенний склад уздовж залізної дороги, знайшов я цей готель, на території якогось місцевого будівельного ринку, набрав по телефону і бухий мужик сказав чекати. Через 10 хвилин бухий недовольний мужик приїхав до мене, і спитавши «Чо стоїш, завозь велосипед», зайшов усередину. Потім він повідомив шо «тіко налічка», але я вговорив його що розрахуюсь ранок. Потім він незадоволено пердонув ротом «чо ти так странно ходиш, іди бистріш», на що мені довелось консолідувати останні сили свого терпіння та промовчати, не пославши його куди подалі. В номері він сказав ходить босим, бо там чисто.

Десь так виглядав цей чудний день. Дякую, що прочитали, і поменше Кодим Вам на шляху.

Так, ще раз дякую всім, хто мені донатить на поїздку - ви чудові 🙃

Очевидно було, що стартувати в дощ - погана ідея. Але ж спробувати треба. Додам відразу, щоб тримали протягом читання у памяті факт, що під час такої хмурої погоди на мене завжди гірше діють таблетки. Причину, звичайно, ніхто не зна.

Ранок

Всю ніч під вікном їздили потяги. А під ранок ще й почався дощ, тож спати не хотілось. Навіщо я взагалі кожен раз пишу що мало спав? Тож я почав готуватись до виїзду, щоранкова процедура, нічого цікавого. Першим ділом перевірив маршрут у Гугл мепс, і це був не дзвіночок, а максимально гучний дзвін, який я чомусь свідомо проігнорував. А дзвоном був час їзди на автомобілі по прокладеному маршруту. Маршрут -104 км, час їзди - 3:48, тобто 27,4 км/год. При чому, я до виїзду у переписці висловлював здивування з цього приводу. Втім, вирішив їхати.

Дощ. Я перед поїздкою підготувався до можливості дощу (я так думав), тож почав екіпіруватись. Одягнув штани, кофту, дістав дощовики. Дощовик на шлем одягнув - окей. Дощовик на мене якра підійшов - супер, гарний початок. Потім згадав, що магазин випадково прислав мені дощовик на сумку замість великого - маленький, відповідно, мій основний рюкзак залишився голим, а от на багажнику - одягненим. Але я чомусь думав, що мій рюкзак M-Tac - водонепроникний. «А ето как раз ашибка». Потім дощовики на кроси. Шо то таке - Господь тільки знає . Той хлам взагалі не тягнувся, я його не зміг одягти навіть на ногу, не кажучи вже про те щоб розтягнути його і одягти на кросівки. Закинув їх назад, купив плівку і обмотав ноги, наче на дворі Перша світова. Ще й обмотував синьою ізолентою. Короче, виглядав максимальним путніком.

Проїхав я перші 8 км. І всьо осознал. Я був вже геть мокрий, тому що соплі на ногах зовсім не захищали від потоків води, що летіли з-під коліс. Крім того, штани промокли до останньої нитки, а вода з них стікала… мені у кросівки, які були перемотані плівкою і чудово тримали воду усередині. Окуляри заляпало брудом, зняв їх та заховав. Велосипед був також весь у грязюці, і тут я зрозумів стратегічну помилку щодо маленької сумки на багажнику, яка була в дощовику. Дощовик з своєю задачею справився надпрекрасно, втім я не подумав, що знизу дощовика не було, а багажник заміняв задній бризговик, і вся вода і бруд з колеса летіли під сумку. Вирішив, що задню давати пізно, та треба їхати далі.

Почались якісь неадекватно круті підйоми-спуски, а потім мене зустрів дідусь та вирішив поговорити. Поговорили, і він попередив, що попереду «невелика ділянка поганенької насипної дороги», але ж я впертий, тож поїхав.

Ну, хоч це було дуже важко, але я кайфонув, і за 2 години я перетнув ці 9,9 км. Дорога розмита, з глини, по ній течуть маленькі річки, її пересікають чи не озера - та, поїду. Назустріч їхали виключно військові грузові машини, але вони дружньо махали, моргали фарами та пропускали мене, де не можна розминутись. А на останньому підйомі мене порадував знак «Прохід заборонено! Межа посту!», щоб це не означало. І ціла мережа окопів, втім, пустих.

Вирвавшись на асфальтовану дорогу, швидко стартонув у найближче місто, випити кави та щось перекусити. Знайшов, зайшов, поїв. Продавець виявилась дуже милою жінкою, розпитала про мою подорож, виділила 200 грн донату на ЗСУ та попередила мене про можливі варіанти проїзду на Могилів-Подільський. Далі йшла дорога через поле, також насипна, і мені рекомендували обїхати, вернувушись трохи назад і поїхавши у Крижопіль.

До Крижополя 30 км, проїхав їх на Турбо, знайшов готель. Довго грожився і не міг роздягнутись, потім прийшови у себе та пішов у мангазин овочів та фруктів. Затарився, поїв, повикидав з рюкзака мокрі речі (=всі речі), власник готелю допоміг завезсти його у підсобку, і ліг у ліжко. Почало морозити, втім гріли розмови з тими, з ким я розмовляв)) Але робити щось було надзвичайно впадло, ні про які звіти або пости мови не йшло, я навіть останню таблетку за день не став їсти, бо ліньки вставати. Ну, під ранок я про це пожалкував, бо (не)судоми не відпускали години 3.

Але то вже розмова про наступний, 11 день, і він буде описаний пізніше.

Тримаймося!

Пройшло два дні, щось чимало забулося. З моїм чудовим сном вся поїздка перетворилася у один довгий день, тож я забуваю де-коли-що відбулось, а готелі взагалі змазались.

Щось мені здалось, або так співпало, що в цій стороні люди якісь нарвані. Вже декілька заправок, магазинів, готелів - скрізь проскакує легке хамство, якась незадоволеність що я явився, жодного чемного слова. Звертаються виключно на «ти» - сказав що плачу карткою, «тоді іди сюди» (і це незадоволено, бо сраку здорову треба перемістити на 5 метрів вправо). Питаю ранком чи не виводили з гаражу велосипед - «а ти що, його бачиш»? Зате коли я став заходити в магазини без посмішки і з камяним обличчям, не вітаючись і одразу кажучи «воду» - о, тут виникає повага. Дивно.

Ранок

Тож, увечері було недобре, і таблетку я проігнорував. Вранці судоми прилетіли як покарання за лінощі. Таблетки ж я залишив у велосипеді, велосипед - в гаражі (гараж - на ключі, ключ - в яйці…) Тож довелось чекати, доки проснеться власник. Зате вранці пошукав по шухлядам і знайшов фен. Ох я і нанюхався! Правда, не той фен і не так нанюхався - я ним сушив мокрі кросівки і нюхав запах прілості. А ви про що подумали? Тож висушив кроси, шорти, кофту і велотруси.

Батареї все ще заряджались. Щоб не гаяти часу, поїхав на мийку, помив велосипеда і знову зловив судоми. Посидів хвилин зо 5 на бруківці, потім знайшов сили перебратись до адміністратора в бесідку перед мийкою. Насолодився моментом приставання старезного адміністратора до поліціянтки з паскудними пошлими шуточками, які формально навіть шуточками на назвати («Шось мені кажеться тобі сраку давно не розминали»), втім дамі це подобалось і вона хіхікала. При першій можливості, як відчув що отпускає, поїхав геть. Заїхав у ларьок «Шаурма», де на питання чи вона вже є почув «Де ви тут бачите шаурму?», тож я повернуся спиною, зняв шорти та показав сраку поїхав собі геть.

Вернувся, якраз вмикнули мене таблетки, тож я змастив велосипед, зібрався та поїхав собі.

День

Заїхав на заправку, де писав попередню статтю. Додам тільки, що на виході з неї підійшли поліцейські, попитали що до чого, підписались і дали кошти на ЗСУ.

Заїхав у гарну церкву, але вона була зачинена. Але мене побачив Марцін, відчинив, розповів про неї, запропонував поїсти, попити, і взагалі був дуже привітний.

Знов дорога, знов привал за 40 км до Могилів-Подільська на цілі 2 години, аж потім

вечір.

Забронював готель. Сказали окей, скидайте кошти на карту, але у випадку незаїзду повернення не буде, але це часта практика, тож мене це не засмутило. Останні 25 км (досить довго, доречі) без населених пунктів та потенційних точок привалу, аж ось на горизонті вогні. Ура. Хтось живий. Але це блокпост, на якому мене перевірили, як могли, благо всі були адекватні та привітні, але повідомили, що місто в межах прикордонної зони, тому на вїзд необхідний дозвіл начальника посту. Рекомендували їхати назад 25 км до заправки. Чудова рекомендація, враховуючи сівші батареї та підкрадаючогося Паркінсона. Я запитав, чи можна когось набрати та пояснити ситуацію, на що отримав дві відповіді: вже пізно (від співробітниці) і що хіба що до Бога (від життєрадісного дурника з преси, якого ця ситуація вочевидь веселила). До Бога, звичайно, я не додзвонився, але, дякуючи Богу, додзвонився чудовій людині, яка швидко виконала те, що, на думку журналіста, міг зробити тільки Бог. Тож о 23 я попав у місто.

В готелі здивувались, що я таки приїхав, а на питання чи розраховували вони на щось інакше, відповіли що у них половина номерів так простоюють оплачені, бо людей у місто не пускають. І чомусь це жіночку дуже тішило.

Ну, а далі все стандартно, зарядки, речі, їсти, і пробувати спати,

Ранком вирішив за необхідності змінити маршрут, прибравши ті території, де багато блокпостів. Але запитав поради у друга - він сказав їхати так, як я планував, адже я велосипедом їду Україною. Ну, я погодився, тож вирішив хʼїхати у сторону Чернівців, але до них я доїхав би за 2 дні, тож вибрав проміжний пункт - Кельменці.

Виїхав, відразу почались спуски-підйоми. Гугл дав на вибір два маршрути - один швидший і коротший, але по кордону, другий довший - але вглиб країни. Провівши консультацію, поїхав першим))

Через 14 км після старту сталась знакова подія - середина маршруту! 1500 км, відчуття - супер

Так близько до Молдови я ще не був. 16 їхав близько до кордону, а потім переїхав Дністровську ГЕС. За нею починалась нова область, і мене зупинили на блокпосту. Поспілкувались, вони підписались - і я поїхав, навіть не довелось дзвонити нікуди🙃

Підйоми, спуски, підйоми, спуски… Зате як гарно навкруги! Скільки не намагався зазняти на ГоПро або телефон - немає того масштабу…ʼ

Бачив і фотографував велику кількість церков. У одній з них йшов ремонт, тому батюшка впустив мене на екскурсію. Свічки не продавали, але дали мені безкоштовно.

За 5 км виявився мій готель, то ж заселився. Попросив їх попрати всі мої речі, вони це зробили. Але о 6 ранку я вирішив подивитись чи висохли вони, а вони лежали замкнені в пральній машинці! Я злий їх вивісив, а коли о 8 вернувся, вони знову лежали скопом у відрі, а сохли знову речі готелю! Я забрав свої речі, розвісив їху кімнаті та ввімкнув на обігрів кондиціонер. Сам пішов снідати на заправку)

Ранок

Ну, в принципі вчора у статті я розповів про неприємну ситуацію з моїми речами. Втім, я вирішив залишити її в минулому і переконав себе, що мені просто треба було затриматись і не виїжджати на дорогу у той час)

Тільки стартонув - через 100 метрів виявилась мийка самообслуговування. Я вирішив заїхати та почистити гарно ланцюг, заїхав і зняв окуляри на автомат самообслуговування (NB!). Ланцюг став гарний, витратив ще годину на його сушку та поїхав. Зїхав з гори, в око попала комашка - я подумав, «А як вона через окуляри попала?» І вмить зрозумів, де мої окуляри. Довелось вертатись назад. Забрав окуляри і змастив якраз висохший ланцюг.

Повторно спустився з гори і вирішив, що раз день не задався з самого початку - не буду його форсувати, і вирішив попити кави на автостанції, яка знаходилась внизу гори. А, ні! Вірніше, я пішов по енергетик без цукру, але у кіоску не було без цукру, а надії найти такий в інших каосках я не плекав. Втім, жіночка попередила, що в неї відмінна кава, і я вирішив спробувати. Кава зернова, і смак дійсно чудовий, довелось спитати де вона цю каву купувала. Виявилось, що вона привезла її самостійно з Іспанії, де жила понад 20 років. Валентина виявилась дуже привітною і приємною, тому розповіла цікаві факти про місце, де вона жила. А потім почала задарювати мене подарунками 😅 Одна вода, друга, третя, соломка, Лайн, сухарики - вона виносила і виносила товари, щоб мене пригостити) Сподіваюсь, вона себе тут упізнає)

Проїхав ще кілометр - і знову зупинився, на цей раз почалися чисто західноукраїнські каплички, тож я зайшов до неї і поставив пару свічок.

День та вечір

видалися звичайними та спокійними, їхав та стрімив собі, насолоджуючись краєвидами, а вони почалися дійсно красиві. Втім, можете побачити у відео зверху 🙃

Блокпостів вчора перетинав 2, на жодному не спинили - на одному всі були чомусь зайняті бусом, що стояв назустріч, а коли я підїжджав до другого, я не став скидати швидкість (втім, я їхав не сильно швидко, щоб не випендрюватись)), а коли мені назустріч почав йти військовий, я вигукнув «Бажаю здоровя!», і він чомусь втратив інтерес і розвернувся назад)))

Мені залишалось 800 метрів до готелю, коли я побачив поруч досить гарну церкву, тож вирішив у неї зайти.

Вона дійсно гарна, і має дуже привітних служителів. Я поспілкувався з ними і пообіцяв на ранок прийти на службу, але у штанях, а не шортах 🙂

Також ДЯКУЮ своїм друзям, які другий день поспіль організовують мені місце для ночівлі! На цей раз це був готель, який я навіть не очікував побачити 😂 Дуже класний.

Поїхали далі)

Недільний ранок видався чудовим. Я спустився з готелю до велосипеда, і на виході в очі відразу попала ось така картина:

Пообіцявши, що по неділям я по можливості відвідуватиму службу, та враховуючи що напередодні я пообіцяв прийти у відповідь на запрошення настоятеля церкви, яку я вчора публікував, о 7:30 я поїхав до церкви.

Я вирішив купити ікону, яка мені сподобалась, для нашої сільської церкви, та виникла перепона, що вже не раз виникала на моєму шляху в абсолютно всіх церквах: я не міг розрахуватись карткою, а готівки в мене не було. Мені рекомендували проїхати 100 метрів, де працюють два магазини, і там наче можна було б обміняти форму грошей. Проте, всі дружно забули, що це була неділя, і до відкриття магазинів лишалось ще півтори години. «Внизу недалеко» мав би бути банкомат, втім до нього я їхав 2 км, декілька раз зупиняючись та розпитуючи перехожих, чи не промазав я. Коли я його знайшов, виявилось, що він працює тільки з фізичними картками, тому я зі своїм еплпееєм пролітав. Але це вже був виклик, і я поперся на заправку в 4 км від церкви. Там таки обміняв 500 грн, а також достроково їсти другу таблетку, бо щось пішло не за планом.

Купив ікону, хотів відправити її Новою поштою у село, але ж неділя, і набожна пошта не працювала🙂 Але я попросив чоловіка, що був у церкві, допомогти і у понеділок відправити ікону на село.

Написав на листочку імена тих, за кого хотів би щоб помолились батюшки, а також поставив свічки.

Щодо маршруту на день, то навігатор налякав - всю дюрогу планувався підйом, тож я налаштувався на щось важке.

Виїхав, проїхав 5, 10, 20, 30 км… А дорога все рівна та й рівна.

Аж тут я помітив невеличку і не кричущу вивіску: «Кури-гриль». Останній раз я її їв, мабуть, коли був з батьками у Болгарії ще за шкільних часів. Тож вирішив її взяти. В інстаграмі я вже писав про саме кафе - все виявилось настільки смачним, а обслуговування настільки приємним, що я вперше за весь маршрут захотів поділитись враженням зі своїми читачами. Окрім половини курки, я ще додумався випити літр апельсинового соку та зїсти 4 пончики.

Встати я пів години просто не міг. Але через пів години зібрався з силами і духом та поїхав. Недалеко… Через 2 км мене кинуло в піт і я почав ледь стояти на ногах. Підключивши до мережі батарею, я на хвилин 50 задрімав. Через ще 2 години я готовий був рушати. Через 10 км ситуація повторилась, тож я полежал на травичці та, відчуваючи, що сили нарешті повернулись, я поїхав далі.

Ось так і наступив

Вечір

Виявилось, що зранку навігатор мене ввів у оману, і ніяких серйозних або затяжних підйомів не було. Єдине, що мені не подобається, - вузькі смуги, тож коли у дзеркалі бачу вантажівку, я зіжджаю і повністю зупиняюсь. Батарейки дві розряджені, а зарядний доведеться купувати новий 😒

Останнє, що розповім за сьогодні - на заправці зустрів молодих чемпіонів по важкій атлетиці. Красавчики!

Вибачаюсь за довгу відсутність публікацій, я трохи стомився від темпу їхати-писати-їхати-писати) Відпочивши 4 дні в Ужгороді завдяки своєму другові, я можу з новими силами приступити до шляху назад, а саме останньої третини, та написання звіту 🙃

Чесно кажучи, вже не памятаю детально, у який день що цікавого відбулось, тому що вся поїздка злилась у один довгий день з потоком подій 🙂

Зранку відразу відвідав дуже гарну церкву, всередині якої світло немов світило з самого Неба. Краса неймовірна. Втім, враження погіршив місцевий священнослужитель, який спочатку скривився з приводу моїх шортів та велорукавиць, а потім, коли я питав де можна придбати свічки, невдоволено мені показав куди йти, усім видом даючи мені зрозуміти, що я йому заважаю. Як і багато де на Закарпатті, свчки лежали простонеба, і можна було брати скільки хочеш, а кошти вкинути у скриньку, тобто оплата залишається на совісті того, хто платить.

Невдовзі почалися копиці сіна, що заготовлюються на зиму.

У Хусті майже гарно виспався, і ось вам ранкове фото міста.

До речі, з Рахова до Хуста їхав майже постійно вздовж кордону з Румунією, від сусідньої держави мене протягом кілометрів 30 відділяв тільки колючий дріт.

Досить порадувався, коли побачив Білу церкву - наче повернувся звідти, звідки починав. Проїхав блокпост, потім побачив цей напис і вирішив повернутись, а коли повернувся - до мене вже підійшли працівники ДПСУ 😀 Ну, поговорили, показав документи, інстаграм та поїхав далі.

Увечері, не доїжджаючи до Рахова 40 км, я помітив вказівник «Монастир». Зазвичай я не повертаю до церков, які не бачу щоб були відкритими, адже майже всі вони закриті майже завжди окрім неделі, а тут щось мене змусило повернути. На вершині гори виявився гарний храм, у якому правилось, а до мене підійшов один із священників (потім виявилось - це монах Марк), який попрохав мене на велосипеді поїхати вниз до сільської аптеки, оскільки одному з священників стало зле. Я поїхав, аптека була зачинена внаслідок режиму роботи, тож я поїхав у найближчу цілодобову аптеку у сусіднє село. Необхідні ліки було знайдено, я повернувся та віддав їх, а мене запросили повечеряти разом з ними, то я й погодився. Всі священники були молодими, і вони розвіяли моє уявлення про служителів церкви - я думав вони суворі та тихі, а вони всю вечерю розповідали смішні історії зі свого життя до монастиря. Смачно поїли, мені запропонували залишитись переночувати, втім мене вже чекали у Хусті, тож я поїхав далі.

А ось розкопки залишків церкви, що стояла тут раніше.

Наступного дня подібна історія мала місце знову. Я повернув до монастиря, у якому йшов ремонт, втім мене зустрів архімандрит Кирило, вислухав мою історію, ми провели молитву майже протягом години, а потім він подарував мені ікони, браслет та свічки, а також дав декілька настанов, що було дуже приємно.

З Мукачево до Ужгорода їхати лишалось 46 км, тож їх проїхав досить швидко. В Ужгороді зустрівся зі своїм другом Іллею, випив кави, заселився в готель, а що було в готелі - я розповім окремо.

Зараз я виїхав у сторону дому, тож буду потрошку рухатись та частіше вам звітувати) Дякую!

Краще пізно, ніж ніколи 🙂

Тож доїхав я до Ужгороду. Там мене зустрів хороший друг, який організував мені відпочинок на 4 дні з метою відновити сили. Іллюха, ще раз дякую тобі.

Після відпочинку, набравшись сил та натхнення, я виїхав з крайньої західної точки маршруту вже у напрямку дому. Але, оскільки погода змінилась і почали йти дощі, мене майже відразу накрила судома, тож я спинився через буквально 4 км після старту та хвилин 40 просидів в очікуванні доки подіють ліки. По дорозі у Мукачево повторно заїхав у церкву, в якій спинявся по дорозі вперед, та взяв у ній також перепочинок на пів годинки.

Дорога до Жденієво досить важка, оскільки великий відсоток шляху займає підйом. Ще й після обіду знову почався дощ, тож до пункту призначення я приїхав мокрий та достатньо стомлений (знову заряду батарей трошки не вистачило доїхати до кінця).

У Жденієво було досить цікаво повернутись після 3 років, що я там не був. Зупинився саме в тому готелі, де разом з кумом Саньком після відправлення жіноцтва за кордон прожили місяць після початку повномасштабного вторгнення наших неповноцінних сусідів.

Цікавий був час, ми з кумом були щодня зайняті: зранку ми повинні були перевірити, чи досі на місці річка (слава Богу, вона так нікуди і не поділась), а потім ще потрібно було потуцати ногами нерозтанувший карпатський сніг. О 9 ранку ми зазвичай були вільні, ну і залишок часу могли присвятити власним потребам.

Власники готельного комплексу, дізнавшись про мою поїздку, коштів за проживання з мене не взяли. Тож ще раз дякую за гостинність і в 2022, і в 2025 роках.

Вночі знову йшов дощ, тож я вирішив перевірити прогноз погоди. Він виявився вкрай невтішним - найближчі 10 днів без зупинки мав йти дощ. Чекати кращої погоди у Жденієво я не мав ні фінансової можливості, ні практичної мети, адже не факт, що на 11-й день дощу не буде, та й температура повітря падала щодня все більше і більше.

Тож я прийняв рішення їхати далі під дощем. О 7 ранку виїхав, і через 20 хвилин вже стояв із судомою. Перечекав, поїхав далі, ще 20 км - і все повторилось. На цьому етапі я вже був геть мокрий і достатньо злий. Повезло, що поряд знаходилось кафе, тож я у ньому перечекав приступ. Але через 10 км втретє сталося те саме, і я злий, сидячи на мокрій траві обабіч дороги, прийняв рішення звертати турне. Але тут виявилось, що до найближчого вантажного відділення Нової пошти було 30 км в одну і 33 в другу. Я навіть подумував замовити евакуатор. Втім, через півтори години мене таки відпустило і я не без Божої допомоги таки дібрався Сколе.

Півтори години намагалисть ми з працівниками пошти вставити велосипед у флет бокс - заважали педалі, які ми не могли зняти. Зламали навіть одного шестигранника. Втім, виявилось що у цій само будівлі є СТО, і я попросив у них допомоги, тож ми встигли якраз перед відправкою мого автобусу на Київ погрузити велосипед додому. Дякую працівнику НП, який, бачучи що я поспішаю, підвіз мене автомобілем до місця відправки автобуса.

Що ж, дякую всім, хто слідкував за моєю подорожжю, сподіваюсь, було цікаво 🙂

Слава Україні та мир вам!