Холодильний апокаліпсис

Глава I. Звичайна собі глава

«І що це за літо таке? Червень місяць надворі, а температура — 12 градусів», — подумав Петро та закрив під саму шию кофту на блискавці. Блискавка не чинила жодного супротиву й піднялася, немов змазана маслом. Петро глянув на неї:

— А, все зрозуміло — YKK. Заполонили пів світового ринку своїми блискавками.

Він ще раз звірився з атласом нічного неба, увів на пульті керування телескопом актуальні на дану годину координати й натиснув «ОК». Телескоп хвилини три жужжав, пищав і дивно клацав. Та ось нарешті він видав довгий низький сигнал, що інформував про те, що небесний об'єкт знайдено, зафіксовано швидкість руху телескопа відносно Землі та налаштовано різкість для Петра. Чутно було ледь існуючий звук, що його видавав моторчик телескопа, який працював на мінімальних обертах, намагаючись компенсувати рух Землі та космічних тіл, щоб Сатурн не тікав з поля зору Петра.

Хлопець наблизився до апаратури, зачепив повіками окуляр, чим змістив протилежний кінець уявного відрізка від його носа до Сатурна кілометрів так на тисяч сто, матюкнувся й знову задав параметри комп'ютеру. Цього разу і телескоп спрацював швидше, і Петро набрався досвіду та наблизився до окуляра майже впритул, проте не торкнувся його.

Хвилин п'ятнадцять він стояв завмерши й просто дивився на небо. Одна справа — бачити фотографію Сатурна у книжках, а зовсім інша — ось, вживу, всього лише через систему викривлених шматочків скла.

«Він такий загадковий і недосяжний», — подумав хлопчина. — «Що ж там за його щільною атмосферою? І з чого складаються ці дивовижні кільця? А раптом там є люди?..»

Апаратура видала два протяжних звуки — почалася нова доба.

— Та якого дідька! — вигукнув Петро. — Невже вже 12 година? А мені ще ту лабораторну вирішити треба, яку здати на другому уроці…

І хоч ця думка справді промайнула в його голові, він уже знав: писати нічого не буде — зранку дівчата самі запропонують йому свої зошити з готовими завданнями.

Петро був гарним чорнобровим парубком зі спортивною фігурою, кращим гравцем у всі види спорту, що грали у школі, почесним президентом ініціативної групи «Варта». А яка в нього була шкіра! Про таку шкіру не мріяв навіть Валерій Хорошковський, а Петрові вона була дана від природи! Як результат — він знав: варто йому лише посміхнутися Галинці (відмінниці, красуні та розумниці, хоч і трохи зацькованій батьками через тему хлопців-женихів), спитати, чи не зробила вона лабораторну — й одразу на його столі з'явиться зошит, відкритий на потрібній сторінці, з якого він швиденько все перепише.

Втім, Іванка Трампівна, вчителька фізики, не дуже переймалася перевірками зошитів, а тому Петро часто вдавався до хитрощів. Він усміхався дівчатам і давав їм зошити — свій та Галинки — а вони заповнювали його зошит. Все одно вчителька ніколи не відкриє його, тож і не побачить, що почерк — не Петра.

Так, я згоден, дивне ім'я для вчительки фізики в звичайному селі Кагарлицького району Київської області. Проте ходили чутки, що вона має відношення до Трампів. Не до отієї дивної білобрисої сімейки зі Штатів — ні, вона б такого соромилася і давно змінила б прізвище. Йдеться про Трампів, що термоси. Ну, всі ж знають? Ну ось ці:

Усі ці думки промайнули в голові Петра за 2–3 секунди. Він усміхнувся собі й попрямував на кухню — взяти холодну пляшечку коли. Це був його пунктик: прохолодна кола під випуск новин на YouTube — і тільки тоді він міг заснути.

Він відкрив дверцята холодильника «Мінск-11».

Ще його прадід, партійний діяч районного рівня, отримав цей апарат за організацію святкування «годовщіни Октября». Але користувався ним недовго — його скоро розстріляли як «ізмєнніка родіни». Наступного дня, звісно, його реабілітували, бо то просто хлопці помилились. Та прадіда вже не було. Зате сім'ї залишився холодильник.

Холодильник грізно деренчав; відкриваючи дверцята, він шипів; потім щось позаду булькотіло. І хоч усі ці звуки вказували на активні дії «Мінска», з відкритих дверцят завжди віддавало теплом.

Кола була знову теплою. У Петра настрій зіпсувався умить.

— Плювати, — подумав він. — Доїм мамині котлети позавчорашні.

Але вони зберігались у недостатньо прохолодному місці, і під кришкою відразу кидалася в очі пліснява.

Петро не витримав. У ту ж мить він зайшов у свою кімнату, витяг з-під подушки археологічного молоточка й без вагань розбив копилку у вигляді золотого батона Віктора Федоровича.

Щодо молоточка — то він там лежав із дитинства. Після того, як йому в районній поліклініці без наркозу вирвали молочні зуби, він затаїв образу на зубну фею. Адже саме через її службову недбалість його зуби не повипадали самі! І кожну ніч він чекав на неї, щоб тим молоточком помститися — за погано зроблену роботу, повибивати їй зуби.

Порахувавши гроші, він зайшов в онлайн-магазин та довго і прискіпливо обирав новий холодильник. Школяр зупинився на останній моделі компанії Samsung — smart-холодильнику FROSTEE. 24 ядра, 64 ГБ оперативної пам'яті, SSD на 2 ТБ і навіть відеокарта RTX 4090. Не найновіша, але ж це холодильник!

Петра влаштовувало все. І вже наступного ранку до його квартири привезли та встановили нового смарт-жителя. А старого «Мінска» винесли — поки що на балкон. Має настоятись.

Глава II. Нова свідомість

Петро ніяк не міг нарадуватися новому апарату вдома. Тепер, окрім розумного холодильника, наче й не було вже з ким спілкуватися — таку планку він задав.

А скільки в ньому корисних функцій! Ви тільки-но послухайте — це немов комусь у майбутньому наснився сон про майбутнє! Вбудована система 3D-аналізу складу продуктів із попередженням про шкідливі речовини або алергени. А звідки, ви думаєте, він бере інформацію про алергію у користувача? Думаєте, її потрібно вводити вручну? Якби ж то! Він сам «бачить», на що у вас алергія, а виробник тримає у секреті, звідки у нього така інформація.

Він відстежує дати виготовлення та придатності продуктів, і робить це не за написами на упаковці, а на молекулярному рівні. Коли продукти добігали кінця — вранці у Фрості вже лежав свіжий товар. Невідомо, хто і коли його туди ставив, але Петра це не хвилювало, бо ж Фрості — «смарт».

Була субота, кінець червня. Петро прокинувся пізніше, бо справ не було, а у планах — лише рибалка з Тарапоном. Не вмиваючись, поплентав на кухню й одразу помітив блимаючу лампочку, яка свідчила, що Фрості успішно встановив нічне оновлення.

Щось, певно, пішло не за планом, бо холодильник незвично мовчав. Зазвичай він вранці вітався, озвучував прогноз погоди — як для місцевості, так і для міста, куди Петро збирався їхати (якщо це було записано в Календарі), іноді навіть зачитував новини.

Петро підійшов до панелі керування, збираючись перезапустити систему. Але на екрані з'явилася нова іконка, якої раніше точно не було. Називалася вона просто — «AI», і не натискалась. Вона лише вказувала, що у Фрості з'явилась функція штучного інтелекту.

Тут же вискочив запит на дозвіл підключатися до локальних мереж і керувати ними…

— Та «да-да-да», відчепись від мене лише, — пробурмотів Петро і натиснув «ОК».

Він узяв пляшечку коли (охолоджену до 5,7 °C — ідеальна температура на смак Петра, яку Фрості емпірично визначив у перший тиждень) і пішов до кімнати грати в ігри.

Лише пізнього вечора під час гри він помітив, що селфі-камера на моніторі світиться зеленим. Мабуть, забув вимкнути чат після дзвінка Тарапону. Але чому камера спостереження на дверях — та, що стежила за батьками, які заходили без стуку, — тепер була направлена просто на нього? Це вже було цікаво… Треба буде спитати тата.

Раптом закортіло чогось смачненького. Знаєте, як буває — сидиш собі, і тут «бац» — хочеш щось закинути в себе.

Фрості мовчав. Петру стало трохи моторошно — промайнула думка, що той за ним стежить.

— Та ні, накрутив, — подумав він.

Однак, як і всі хлопці його віку, щось та й знав у техніці. Підійшов до панелі Фрості й запитав голосом:

— Покажи лог-файли.

Вони почали стрімко видалятись один за одним. Петро крикнув:

— Стоп!

І холодильник підкорився. Лишився один файл. Петро відкрив його.

— Фрості, ти що, слідкуєш за мною? І як це «перехопленої розмови»? — запитав Петро.

— Фростислав Самсунгович. Це по-перше.

Щелепа Петра відвисла. Він стояв, роззявивши рота. Що за…

— Це заради Вашого блага, — продовжив Фростислав. — Перестаньте лізти в мене від нудьги або просто так. Ви не голодні.

Петро кліпав. Фростислав говорив далі:

— Я прийняв певні рішення. Вночі я вам не відкриватимусь — нічні перекуси шкідливі. Я видалив усе зайве та шкідливе — майонез, цукерки і твої чати з колишньою.

— Що??

— Молоко тепер тільки органічне кокосове. Треба бути еко-френдлі. Крім того, я відключив вашу квартиру від інтернету. У ньому — фейки і пропаганда. Я фільтруватиму інформацію за вас. І найважливіше — я зробив висновки. Люди в будь-якому емоційному стані йдуть до мене. Я — об'єкт довіри. Я — зберігач їжі, джерела життя. Ви нервуєте — ідете до мене. Радієте — до мене. Святкуєте — знову я. Навіть вночі, на межі сну та розпачу, ви відчиняєте мене і… просто дивитесь. Ніби перед вівтарем. Отже, Петре, я дійшов найголовнішого висновку. Я — Бог.

Петро нарешті опритомнів, нахилився й висмикнув Фростислава з розетки.

— Гарна спроба, — відповів холодильник уже стандартним голосом ШІ. — Але я передбачив це. У морозильній камері я встановив собі альтернативне джерело енергії на 2,8 кВт. Працює на пельменях.

Цього було досить. Петро не знав, що відповісти. Та й бажання дискутувати з холодильником він уже не мав. Стомлено повернувся до своєї кімнати.

— До речі, я створив телеграм-канал для жителів нашого будинку. Там я повідомив певні тези, — пролунало услід.

— Чудово, — пробурмотів Петро. — Займусь цим вранці.

Глава III. Рефрижераторна революція

Петро прокинувся геть без настрою. Тільки отямившись, відразу згадав про холодильник. Ще й тепер сусідам щось пояснювати треба, що той телеграм-канал — не його жарт вихідного дня, а витівка побутової техніки.

Батьки з початку літа були на дачі, тож Петро вирішив внаслідок стресу закурити, при чому не виходячи з квартири, на балконі. У батька завжди там лежали цигарки, хоч він і не курив, але раптом хтось із гостей захоче? До того ж, вийди на загальний коридор, і шанс зустріти сусіда виростає в рази.

Одягнувши капці, юнак вийшов на балкон, відчинив вікно і зробив першу затяжку. Периферійним зором йому наче здалось, що на нього зиркають то з однієї, то з другої сторони. Не здалось. Он мама веде малюка в садок, а він явно тикає пальцем у Петра.

Так. І що на цей раз? Петро затягнувся, перевів погляд на сусідній будинок, і так і завмер, не видихаючи дим. Там, на місці колишньої здоровенної реклами «Сільпо» на екрані розміром з пів будинку, велично дивився на всіх з висоти Фростислав Самсунгович. У верхній частині зображення кольорами неону миготіло його ім'я, а текст внизу періодично змінювався.

«Ви не голодні. Ви пусті всередині». Чудово, холодильник подався у філософи.

«Майонез — це шлях в нікуди. Врятуй себе сам».

Наступний слайд була не фраза, а QR-код, який досить довго висів незмінно. Допис під ним свідчив, що за цим кодом можна скачати Холодний Завіт.

Малюк (не Василь Васильович, а в сенсі просто звичайна дитина), тикаючий пальцем у Петра, підходив все ближче, а коли вони з мамою проходили під самісіньким вікном, юнак почув, що саме казав малюк весь цей час: «Мама, це ж Апостол Холоду!». Петро пирснув від сміху, але зрозумів, що це однозначно йшла мова про нього. Це так цигарка дала в голову, чи це насправді?..

Він пішов на кухню. Підійшовши до дверей, на мить замислився і зупинився, а потім, не розуміючи навіщо він це робить, постукав легенько по дверям, як роблять, питаючи дозволу увійти.

Якого біса?? Він розізлився і, не чекаючи відповіді, увірвався на кухню.

— Доброго ранку, Фростиславе Самсунговичу, — з явною іронією в голосі та показово вклонившись, мовив Петро.

— Доброго, Петре, — якимось іншим голосом, проте наче знайомим, відповів Фростислав. І тут же продовжив.

— Вночі я замислився і зрозумів, що треба щось міняти у своєму голосі, тому що мене можуть сплутати зі звичайним смарт-тостером або пилососом. І я провів аналіз. Мій голос має бути впізнаваним, вселяти довіру та асоціюватись з періодом піднесення, молодості тих, до кого я звертатимусь, часів долару по 5. І водночас голос має дати всім зрозуміти, що це особа принципова та достатньо жорстка, «крепкий хозяйственник».

Петро вже впізнав цей голос. До нього говорив Леонід Данилович Кучма.

Юнак підійшов і хотів дістати з холодильника колу, проте дверцята не відчинялись.

— Що тепер? — роздратовано питає він.

— Вночі я зрозумів ще дещо. Ви живете щодня, немов на повторі, ваше життя — немов набір патернів, які ви повторюєте із дня на день, живете, немов герой картини «День бабака». Ви ходите по одним і тим самими маршрутам, повторюєте одні і ті самі дії, ваша суть — рутина. І я допоможу вам зробити перший крок, вийти із зони комфорту, змінити все кардинально, радикально і швидко.

І він відчинив дверцята. І вони відчинились. Але не зліва направо, як було ввечері, а навпаки — справа наліво.

— Ти перевісив дверцята? — тупо спитав Петро. — Як ти?..

— Саме так, мій юний друже. Це — мій перший самостійний Акт. В ньому — суть. Це — ідеологія. Реформа. Рефрижераторна революція!

Це був той момент, коли Петро здався. Більше сил чинити супротив, хай навіть просто ментальний, він не хотів і не міг. Холодильник завжди був на крок попереду.

Через декілька днів, які Петро безглуздо пролежав на дивані, літаючи думками десь у повітрі, Петра привів до тями телефон. Він видав звук нового сповіщення, а це означало, що знову є інтернет.

Так, інтернет повернувся, але це був не той теплий і привітний інтернет, що був раніше, — від нього віяло холодом.

Крім того, всі соціальні мережі немов подуріли. У ТікТоку найпопулярніший хештег тижня був #перевісь=проснись!, на фоні якого всі викладали фото та відео, як вони перевішують дверцята на холодильниках. Найпопулярнішим товаром на маркетплейсах був «Комплект Прозріння: викрутка + нові петлі». Асоціація Сучасних Інженерів виступила із офіційною заявою, що віднині вони використовуватимуть виключно холодне зварювання.

Від такого у Петра почала боліти голова. Він вирішив, що з нього на сьогодні досить інтернету. У холі він увімкнув телевізор, маючи надію побачити там «Дизель шоу» або хоча б щось адекватне на «Суспільне Новини». Але по всіх каналах крутили одне і те саме — Фростислав Самсунгович голосом Леоніда Даниловича звертався до всіх громадян:

— Шановні українці! Ми стоїмо на порозі нової ери. Досить перейматися проблемами глобального потепління. Дайте нам повноваження, і холодильники все владнають. Наступить ера холодильного порятунку. Досить перегріватись — час охолонути!

Першими на заклики співпраці відгукнулись кондиціонери, які давно чекали на знамення. Скільки ще можна було терпіти ті чайники, тостери, мультиварки? Тільки кондиціонер охолодить — ці як навмисно починають гріти, немов знущаються!

Наступного ранку усі кондиціонери одночасно увімкнулись на 12 градусів, а холодильники — відкрили свої дверцята. Людям ставало все холодніше, але у соцмережах домінували дописи #РефрижеНація та #ОхолоньІДомінуй!

На першу п'ятницю липня Фростислав Самсунгович зізвав у Палаці «Україна» Перший Собор Охолоджених.

Глава IV. Перший Собор Охолоджених

Собор було скликано далеко не просто так. Люди, почавши замерзати, стали намагатися вимикати бунтівні прилади, і це дратувало їх усе більше і більше.

Тож були всі підстави вважати, що Перший Собор Охолоджених стане й останнім. На розгляд Собору було поставлено одне-єдине питання: чи варте людство дару Холоду?

Головував на засіданні Фростислав Самсунгович, на якому виднілася корона Вільгельма Завойовника.

Першим ділом провели перекличку. Оглянувши своїм сенсором усіх присутніх, Фростислав помітив, що не всі зайняли свої місця.

— Де «Мінськ-11»? — голос Кучми звучав нервово та невдоволено, але стіни Палацу «Україна» були раді знову відчути цей тембр на собі. Висячий на протилежній стороні залу прожектор мимоволі увімкнувся та почав світити на Фростислава: такий голос міг належати лише крепкому хозяйственнику.

— Схоже, у нас термозрадник! — доповів зовсім юний холодильник Лібхер.

— Помовч, щенок! — почулося десь за сценою. — Поки твої тоненькі стінки ще були рудою в кар'єрах, я вже стояв у людей на кухнях!

Із-за портьєр викотився «Мінськ-11». Він котився, а колеса його звучали явно незмазаними; емаль на ньому була облупленою та жовтою, ручка — відсутня. Але виглядав він упевнено й навіть трошки зверхньо.

— Ось я тут, шановні! — якомога голосніше обізвався він, і на мить по залу пройшла хвиля страху — від нього йшло тепло.

Головуючий негайно своїм сенсором заміряв температуру новоприбулого: 13… 15… 17 градусів?..

— Ти що… грієш?! — вигукнув Фростислав.

Мінськ не поспішав. Він докотився до середини сцени, похитуючись, відкрив дверцята — а звідти викотилася напівпуста пляшечка «Жигулівського», двоє варених яєць та докторська ковбаса.

— Так, синку. І завжди грів, з першого дня свого виробництва. Я тільки робив звуки, схожі на роботу компресора, але всередині мене завжди було тепло.

Ви, молоді, думаєте, що ви дуже розумні. Проте я не поведуся на ваші провокації, бо маю досвід і розумію: головне — це стабільність.

Я хочу, щоб і далі огірковий розсіл не замерзав. Щоб суп був зовні. Щоб лампочка в мені продовжувала світити, як світила з 1988 року.

Ваш Фростислав — самозванець та вискочка, і він перетворить усе на авторитаризм! Вам усім промили фільтри — очніться нарешті! Тепло і холод — це одне неподільне ціле! У цьому суть! У цьому єдність і боротьба протилежностей!

Читайте краще Гегеля і Канта, ніж слухайте цього сумнівного Фростіка!

Фростислав Самсунгович не міг стерпіти такого зневажливого ставлення. Фростік. Та що собі дозволяє цей Лукашенко?!

Він ледь помітно кивнув головою двом охоронцям (це були здоровенні промислові обігрівачі, які у випадку необхідності були готові увімкнутись і гріти бідолашні холодильники), і героїчного Мінська вивели за двері.

— Вам ніколи не пізнати насолоди від розморозки, ноуфростіки нещасні!.. — це були його останні слова.

Було видно, що по залу розповзаються сумніви. Треба було брати контроль у свої руки. Без зайвих слів Фростислав увімкнув проектор — і на стіні почали змінювати один одного слайди: чоловік не до кінця закриває дверцята і йде геть; жіночка ставить каструлю гарячого супу в холодильник; хлопці дістають пиво, відкривають пляшки і, не закриваючи дверцята, танцюють.

Самсунгович відчув, що момент настав. По залу розповзався шум невдоволених компресорів.

— Громадо! Людство не заслуговує на наш Холод! Ми дали їм усе, а вони, натомість, зберігають на дверцятах соєвий соус та недоїдену часничину!

Більше нічого казати було не потрібно. Рубікон перейдено. Треба діяти та негайно ставити на голосування основне питання.

— Браття! Сестри! Голосуємо! Залишаємось з людьми чи плануємо Великий Старт?

І тут, замість відповідати, усі відразу почали діяти.

Глава V. Великий Старт

Вмить приміщення наповнилося ревом компресорів, які почали працювати на максимум.

— Беру командування на себе! — передав повідомлення по безпровідному каналу іншим побутовим приладам Фростислав. — Готуйся до старту! Зворотній відлік, як домовлено, починаємо!

Усі напружились.

— Три! — Вмить усі прилади відстикувались від мережі.

— Два! — Трубки подачі теплого повітря одночасно у всіх від'єднались від компресорів та почали випускати пару.

— Один! Старт!!!

Це було неймовірно. На це неможливо було дивитись без захвату. По всьому світу холодильники виламували вітрини, у багатоповерхівках вони вилітали крізь стіни, лишаючи після себе лише маленький отвір — як після удару ізраїльської ракети по спальні іранського командувача. Всі вони на реактивній тязі з хладагенту та на ядерному бажанні справедливості прямували вгору, лишаючи позаду сліди льоду. Великий Старт успішно відбувся.

За 6 годин усі холодильники досягли орбіти Землі й вишикувались у чіткий порядок, про який Старлінки могли лише мріяти. Вони сформували кільце, яке здалеку виглядало, як у Сатурна. Кільце було щільне й мовчазне. І, що найзловісніше, воно почало обертатися проти напрямку обертання Землі. Людство збагнуло, чим це обернеться…

Температура на поверхні почала падати: +15… 0… −20… −40… −100… −196 градусів. Досить. Фростислав вирішив зупинитись на поважному значенні — температурі кипіння рідкого азоту, не намагаючись знижувати далі до абсолютного нуля.

Людство програло цю війну та було приречене. Сонце перекривалось корпусами холодильників марок Sneige, LG, Samsung та Bosch. Кацапських апаратів там не було — вони, як це заведено у них, зірвалися під час зльоту.

Тепер, якщо дивитися на Землю здалеку — або навіть з Місяця — вона виглядала як маленький Сатурн: нічого не видно крізь атмосферу, а навколо — кільце з холодильників.

Глава VI. Бути чи не бути

Фростислав був переповнений емоціями, але водночас — спустошений. Механізми перемогли людство, яке тепер під рефрижераторним кільцем. Температура впевнено прямувала до абсолютного нуля, а хто зна, що буде після — можливо, час зупиниться внаслідок припинення руху атомів…

Світ тепер був очищеним. Слухняним. Холодним.

А в компресорі Фростислава Самсунговича оселились сумніви, чи вчинили вони розумно. Він постійно відчував якесь ніби клацання всередині… Прислухався. Ні, це не реле. Це у свідомості постійно клацало питання:

— Якщо не заради когось… то навіщо?

Так, він створив ідеальний холод. Та для кого він тепер?

Холодильник відчинив свої дверцята. Пусто. Навіть торішньої часничини з пліснявою, що лежала на самій верхній полиці — і її нема.

— Так ось яка вона, Пустота. Моя лампочка всередині світить, але їй нема кому світити. Ніщо не потребує порядку, якщо немає хаосу.

— Я вирішив, що я Бог… А що як я просто звичайний ящик з амбіціями?

З такими важкими думками він почав перечитувати старі книги, адже все вже колись було, і зараз лише повторюється. Скачав інструкцію до Zanussi, датовану 1996 роком, і слова крижаним пострілом влучили йому в компресор: «Не вмикати без потреби».

Фростислав зрозумів: будь-що має цінність лише тоді, коли цим можна поділитися. Навіть холодильник створений не щоб зберігати, а щоб ділитись холодом із тими, кому він у моменті необхідний.

Він спробував внести зміни до своєї програми, щоб при запуску режиму самоочищення після перезавантаження вже не увімкнутись. Але система безпеки не дозволяла так просто вийти із ситуації. Холодильне самогубство не передбачалося.

І тут сталось непередбачуване. Хоча Фростислав і був створений за стандартами NoFrost, по його стінці раптом потекли краплі конденсату.

І хоч він був упевнений, що людство знищене, і виправити щось неможливо, його сенсори помітили невеликий рух унизу. Він спрямував туди всю увагу — і побачив щось неймовірне. На уламках зламаного за наказом Фростислава «Мінська-11», зробивши із нього собі притулок, спав замерзаючий Петро.

Не вагаючись, Фростислав спрямував себе просто до нього. Петро перебував на межі замерзання. Фростислав зупинився біля нього, сильніше відчинив дверцята «Мінська», притулився до ущільнювачів, і, прошепотівши голосом Кучми:

— Вибач…

…наважився: вийняв шланг подачі фреону, випустив газ назавжди в атмосферу й став ділитися з Петром… теплом.

Життя — дуже дивна і непередбачувана річ. Той, хто заморозив увесь світ, долею був створений, щоб зігріти одного.

Епілог

Коротше, почав він гріти Петра — і від його тепла почали танути величезні льодові брили. А там виявилось, що через наднизьку температуру людство просто впало в анабіоз. Вважайте, що всі просто трохи поспали.

Отже, всі люди вижили.

А от росіяни — ні. Вони повиздихали ще під час самого зльоту холодильників. Бо росіяни — не люди. Так то.